Забиті люди (Бедние люди Достоєвський Ф. М.) — Частина 8

Між цими двома крайностями коштує ще разрядец людей, яких можна, мабуть, віднести скоріше до першого типу: це люди, що втратили широку свідомість свого людського права, але заменившие його какою-нибудь узенькою фикциею умовного права, що затвердилися в цій фікції й дбайливо її що зберігають. При всякому випадку, де подібні добродії уявляють, що їхнє особисте достоїнство в небезпеці, вони готові повторювати, наприклад, що "я титулярний радник", "мені сам Василь Петрович руку подає", "мене штаб-офіцерша Похлестова знає" і т.п. Це теж люди боягузливі, підозрілі, педантичні, уразливі донезмоги й самі всіх більше нещасні своєю уразливістю

Хто спостерігав у нашім суспільстві над тим, що називається "дрібним людом", той знає, що лагідні й люди, що скорилися, теж іноді бувають уразливими й педантичними. Це залежить від відносин: перед начальником відділення помічник столоначальника ---і пас, упокорився зовсім; але з іншими помічниками він уважає себе "у своєму праві" і за це право тримається ревниво й тужно. Остання сторона розвинена м. Достоєвським в "Двійнику", у якому багато гарних місць загинуло, на жаль, у загальній розтягнутості й невдалій фантастичності оповідання. Але ми покамест звернемося тепер до аналізу першої риси ---і доконаної смиренності й тупого заспокоєння на своєму положенні, яке воно вийшло

Здається, отут би й говорити не про що: людина переконалася, що він дурний, або потворний, або манер не має, ---і ну й добре, і кинути цю матерію... Що отут марудь-те тягти! И ще йому ж спокійніше: знає, що сліпнув, так і підглядати нема чого... Сиди так слухай, що інші скажуть. І який інтерес ---і описувати те, як сліпий не бачить?..

Але от у тім-те й заслуга художника: він відкриває, що сліпий-те не зовсім сліпо; він знаходить у дурному-те людині проблиски самого ясного здорового глузду; у забитій, загубленій, знеособленій людині він відшукує й показує нам живі, ніколи незаглушимие прагнення й потреби людської природи, виймає в самій глибині душі захований протест особистості проти зовнішнього, насильницького тиску й представляє його на наш суд і співчуття. Такі відкриття робить нам Гоголь у деяких повістях своїх; те ж, тільки в трохи вигадливій формі, знаходимо ми в "Бідних людях" м. Достоєвського й почасти в інших нього повістях

Чиновник Девушкин, наприклад, живе собі, дожив до сивого волосся, прослужив без малого тридцять років тихо й скромно, ні про що не замислюючись, ні на що не претендуючи. "Що це ви пишете мені, ---і пояснюється він з Варенькой, ---і про зручності, про спокій і про різні різниці? Маточка моя, я не буркотливий і не вимогливий, ніколи краще теперішнього не жив, так чого ж на старості-те років коверзувати? Я ситий, одягнений, взутий, та й куди нам витівки затівати! Не графського роду!.. Батько був не із дворянського звання, і з усією-те сім'єю своєї був бідніше мене по доходу.---і Я не неженка!" І точно, він не неженка: квартиру займає за перегородкою в кухні, платить за неї по двох карбованців і утішається тим, що він "від всіх особнячком, помаленьку живе, втихомолочку живе!"... "Ситий я", ---і говорить, а за стіл платить п'ять карбованців на місяць; можна представити, яка отут ситість. Взуто й одягнений він, ---і теж відповідно, але все повторює: "Я не нарікаю й задоволений, платні досить, от уже кілька років досить". Щодо свого розумового стану він теж усвідомить, що він людина з, на мідні гроші вчився, і складу не має, і високих матерій розуміти не може, а тому далеко й не лізе. Із суспільним своїм положенням він примирився відмінно.

Він дійшов до таких висновків, заспокійливий і резонних: "Усякий стан визначений всевишнім на частку людську. Тому визначено бути в генеральських еполетах, цьому служити титулярним радником, такому-те веліти, а такому-те коритися. Це вже по здатності людини розраховано; інший на одне здатний, а іншої на інше, а здатності влаштовані самим богом". Затвердившись у таких цілющих думках, Макар Алексеич разом з тим зовсім втрачає всяку опору усередині себе, у власному розумі й висшею, единственною мерою своїх достоїнств уважає вже не власну свідомість, а думка начальства й формальні відносини. Достоїнства свої він описує в такий спосіб: "Складаюся я вже близько 30 років на службі, служу бездоганно, поводження тверезого, у безладдях ніколи не замічений. Як громадянин, уважаю себе власною свідомістю моїм, що як має свої недоліки, але разом з тим і чесноти. Поважаємо начальством, і самі його превосходительство мною задоволені ( власне-та свідомість куди пішла!); і хоча ще вони досі не робили мені особливих знаків прихильності, але я знаю, що вони задоволені". Далі Макар Алексеич знову показує, як сильно його власна свідомість: я, говорить, "у більших провинах і продерзостях ніколи не замічений, щоб етак проти постанов що-небудь або в порушенні громадського спокою, ---і в цьому я ніколи не замічений, цього не був; навіть хрестик виходив"... Як бачите, хрестик становить до певної міри базис філософії Макара Алексеича й самий вищий, останній аргумент його. Він не позбавлений і амбіції, але вона задовольняється теж досить легко; він раз, наприклад, випив необережно, дебошу наробив, за його словами, і після того пише до Вареньке, утішаючи її: "Ви, ---і говорить, ---і про мене не турбуйтеся; поспішаю вам оголосити, що амбіція моя мені всього дорожче, і повідомляю вас, що з начальства ще ніхто нічого не знає, та й не буде знати, так що вони все будуть харчувати до мене повага як і раніше". Взагалі Макар Алексеич до того дійшов, що навіть чоботи й шинель носить не для себе, а для інших, особливо ж для його превосходительства; і чай п'є теж більше для інших, і все для інших з амбіції. "По мені однаково, хоч би й у тріскучий мороз без шинелі й без сапогов ходити ---і я перетерплю й усе винесу, мені нічого; людина-те я простий, маленький". Але "чоботи потрібні для підтримки честі й доброго ім'я: у діряві ж чоботах і те й інше пропало".

Тобто як же пропало? А так, що "раптом його превосходительство помітять і невзначай як-небудь віднесуть на мій рахунок ---і лихо!.." До цього кодексу моралі й життєвої мудрості, що виработались у голові Макара Алексеича, додайте умилительно-підленьке враження, що залишилося в ньому від сцени, коли в нього відлетів ґудзик у присутності генерала й генерал дала йому сто рублів і потис руку. Сцена ця дійсно чудова, багато разів була цитована й тому, звичайно, пам'ятна читачам. А от думки про неї самого Макара Алексеича: "Клянуся вам, ---і пише він Вареньке, ---і що як не гинув я від скорботи щиросердечної, у люті дні нашого злополучия, дивлячись на вас, на ваші нещастя, і на себе, на приниження моє й мою нездатність, незважаючи на все це, клянуся вам, що не так мені сто рублів дороги, як те, що його превосходительство самі мені; соломі, п'яниці, руку мою неварту потиснути изволили! Цим вони мене самому собі повернули. Цим учинком вони мій дух воскресили, життя мені слаще навіки зробили, і я твердо впевнений, що як я ні грішний перед всевишнім, але молитва про счастии й благополуччя його превосходительства дійде до престолу його!" У цих виливах щиросердечних ви бачите доброту, чутливість, шляхетність, якщо хочете ---і навіть витончену делікатність Макара Алексеича; але погодитеся, що адже вам шкода те приниження, у яке він ставить себе, і тільки сила жалю проганяє у вас те почуття відрази, що інакше мимоволі збудилося б у вас таким перекручуванням людської природи... Забитий, худий пес Улисса17, з виттям і ласкою зустрічаючого свого пана, незмірно ближче й рівніше з ним, ніж цей чиновник із благодійним його превосходительством. Повна відсутність якого б те не було свідомості про своє достоїнство, повна визнання своєї незначності, виключення себе з того роду істот, до якого дорівнює належать і Макар Алексеич, і його благодійник, ---і от що бачите ви у виливах його подяки. А він тим часом щасливий, сам щасливий власним приниженням, і в розчуленні молить бога простити йому "ремство й ліберальні думки", які він дозволяв собі часом "у колишній смутний час..."

От зразок того, що потрібно в загальному механізмі для успішного плину справ. Здається, нічого не може бути краще. Суспільство, що достигнули того, що в ньому виробляються подібні типи, може, здається, назватися зразковим, доконаним, бездоганним у змісті державної теорії

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector