Повість Лєскова «Зачарований мандрівник» ставиться до 1873 року. В образі блукача Івана ФлягиНа узагальнені риси людей енергійних, талановитих, душевно добрих. Іван Флягин був сином кучерів із двірських графа Каменського Орловської губернії — жорстокого кріпосника. Оповідання Івана Фля-Гина нагадує роман-пригода й билинний епос. Головний герой схожий на російського богатиря. Випробування, що обрушилися на Флягина, під силу витримати тільки богатиреві з билини
Деякі мотиви «Зачарованого мандрівника» звучать в оповіданнях Л. Толстого й И. Тургенєва. Це перебування Івана Север’яновича в полоні в татар («Кавказький бранець» Л. Толстого), любов до циганки Груші («Кінець Чертопханова» Тургенєва),
Але й саме життя впливало на творчість. З початку 70-х років у містах було багато циганських хорів. В 60- 70-е роки XIX століття Росія поступово підсилює вплив у ханствах Середньої Азії, що живуть по рабовласницьких традиціях. Лісочків, описуючи полон Івана Флягина, мав живі приклади
Флягин замолоду рятує князівську пару, зупинивши коней на краю прірви. Але «незабаром «скривдив» кішку барині й одержав пороття. Він біжить на південь країни й успішно пробує себе в різних професіях. Він незмінно залишається в повній згоді із совістю й боргом. Його бажання надягти « амунич-ку» (піти на війну), постраждати за народ сприймається співрозмовниками саме в цьому змісті. У Флягине сильна жагуча туга за батьківщиною. «Зриш сам не знаєш куди, і раптом перед тобою отколь не візьметься позначається монастир або храм, і згадаєш хрещену землю й заплачеш». Місіонери радили терпіти й далі. Тоді Флягин вирішує бігти на батьківщину
Флягин відрізняється силою духу; всі його вчинки народжуються з людинолюбства. Він шукає любов і щедро дарує її сам. У повісті представлені картини кріпак Росії
Сучасники Лєскова відзначали символістика образа Івана Север’яновича Флягина.
Письменник звертає увагу на моральні конфлікти, відтворить життя так, як вона представляється народу. Лєскову було дорого в повісті героїчний початок. Гіркий відзначив, що «…у кожному оповіданні Лєскова ви почуваєте, що його основна дума не про долю особи, а про долю Росії».