Загальнолюдські цінності в п’єсі Г. Горького «На дні».
Є неправда, на якій люди, як на світлих крилах, піднімаються до неба; є істина, холодна, гірка, у якій… мирські вчені дуже знаючі й точні, але яка приковує людину до землі свинцевими ланцюгами
Ч. Диккенс
П’єса Г. Горького «На дні» була написана в 1902 році. У самій назві Твір закладений величезний зміст. Люди, які потрапили «на дно», уже ніколи не піднімуться до світла, до іншого життя. Уперше глядачі побачили реальне життя знедолених суспільством людей
З перших сторінок впадає в око обтяжуюча обстановка злидарського життя: голод, бруд, хвороби, пияцтво, озлоблення. Кожний житель нічліжки замкнуть у своєму горі. Кожного героя хвилює одна проблема — як досягти щастя. Здавалося б, шлях до нього дуже простій: чесне трудове життя, гуманне звертання й віра. Якщо уважно придивитися до героїв п’єси, то побачимо, що в багатьох з них саме такі спонукання. Хіба не роботою своїм хоче домогтися успіху Кліщ? Не до або любові, чистий і піднятої, тягнеться Настя? Не до або Бог звернений погляд Ганни? Віра — от що тільки й залишилося в них у житті. «У нас немає ім’я! Навіть собаки мають клички, а ми немає!» — з гірким почуттям викликує Актор. У цих людей відняли всі, але не змогли відняти віри влучшее.
Є в драмі й інший тип характерів. Чимсь близькі один одному Бубнов, Сатин, Барон. Вони упокорилися зі своїм положенням і навіть підсміюються над жителями нічліжки, але в той же час вірно й глибоко судять про життя й людину
Положення в п’єсі міняється із приходом мандрівника Луки. Важкий життєвий досвід мандрівника, безпритульні скитания пояснюють основні риси його характеру: інтерес до людей, всепрощенню. Він дуже незабаром починає розуміти всіх жителів нічліжки. Оцінки мандрівника точні, дотепні. Лука уважний до нещасть і страждань Ганни, Насті, Наташи, Актора, Кліща, Попелу. Хіба дивно, що до старого тягнуться жителі костилевского підвалу? Лука здається їм єдиним захисником нещасних
Є в поглядах Луки й протиріччя. Старий уважає, що можна пристосуватися до життя, не зауважувати складностей і власних помилок: «Вона, правда-те, — не завжди по-недузі людині… не завжди правдою душу вилікуєш…». Кожний, хто повірив Луці, одержав помилкову надію на порятунок. Мандрівник намагається воскресити згаслі надії, і створюється враження, які його наміру благи. Так, Актор збирається шукати міфічне місто, де є лікарня, у якій безкоштовно лікують алкоголіків; Попіл видніється виїхати в Сибір, де створені «прекрасні» умови для того, щоб вони з Настею могли почати спочатку нове життя; нещасна Ганна намагається перед смертю полюбити загробний мир, а Настя починає вірити, що вона пережила теперішню любов. Лише Бубнов, Сатин і Барон ухиляються від рад старого. Коли починається ланцюг трагедій, Лука непомітно зникає, а з ним летять і примарні надії на деякі зміни. У нічліжці ж іде звичайне життя: пиячать, лаються, грають у карти, дзенькає інструментами Кліщ, стогне Ганна
У четвертій дії п’єси, уже без Луки, Наташи, Попелу й Ганни, що гнітить безвихідність охоплює нічліжку. Головний герой цієї дії — Сатин. Він говорить, що старий подіяв на нього, як кислота на «стару, брудну монету». Сатин співчуває людям не менше, ніж Лука, але розуміє, що призначення сильного — не утішати, а викорінювати зло й страждання. Я впевнена, що це одне із самих твердих переконань самого Горького. І Сатин не прощає Луці «неправда з жалості», тому що це неминуче веде до примирення з реальністю. Ми розуміємо, що в Сатині загинули сильна шляхетна натура і ясний розум
У самому кінці п’єси кілька людей затягують улюблену пісню: «Сонце сходить і заходить, а в’язниці моєї темно». Сонце не заглядає в сиру тьму підвалу, що схожий те на печеру, то на могилу. Або на в’язницю. Її не треба стерегти, як у пісні. З її немає виходу. Але в яких би нелюдських умовах не жили герої, вони все-таки люди, і їхньої долі викликають у нас жалість, тому з висловленнями Сатину ми не можемо не погодитися
П’єса «На дні» перейнята гарячим і жагучим закликом любити людини, зробити так, щоб слово «людин» звучало гордо. Зараз, в епоху, коли ми знову заговорили про гуманізм і милосердя, коли показуємо «милість до занепалої», п’єса Горького «На дні» знаходить інше значення. Це не просто видатний утвір людського розуму, цей добуток, що знову й знову буде обертати погляди людей до вічних проблем добра, милосердя й справедливості.