Твір по літературі: «Записки мисливця» И. С. Тургенєва Перечитуючи «Записки мисливця», ми повинні віддати належне шляхетній і одухотвореній натурі їхнього творця. У багатстві особистості автора й висоті його ідеалу — стан безсмертя твору мистецтва. У красі душі простого російського мужика відбилася прекрасна душа самого письменника. Він розглянув «іскру Божию» в іншому тому, що мав її сам. Які би суперечки не велися навколо «Записок мисливця» — одному, мабуть, усе критики сходилися одностайно: Tургенев показав себе блискучим майстром поетичного пейзажу, теш це визнано всіма.
Однак якщо уважно вчитатися в тургеневское опис природи, то виявиться, що дуже часто письменник малює пейзажі, начебто зовсім що не відрізняються особою «красою», рию навіть непоказні. Звідки ж відчуття поезії? «…Созние прекрасного перебуває в нас самих, і чим більше ми любимо природу й всі нею створене, тим більше ми знаходимо прекрасного скрізь на землі» — так уважав Тургенєв. Відчуття поезії авторського пейзажу виникає насамперед з його справжньої любові до природи. «Природа посміхнулася мені». В одному із кращих оповідань циклу — «Співаки» — прямо виразилися естетические погляди Тургенєва, його вимоги до твору мистецтва. Оповідання про змагання двох співаків — рядчика і Якова-Турка — здобуває символічне значення.
Рядчик співає жваво, віртуозно, він прикрашає спів немислимими переливами, і здається, у цьому немає межі його вмінню й можливостям. Подібні хитрування приводять у захват, створюють враження, що це і є мистецтво й вище піднятися вже не можна. Але лише до того моменту, поки не з’являється можливість зрівняти одухотворену майстерність із мистецтвом, що йде від душі, справжнім, від якого «закипають на серце й піднімаються до очей сльози». Образ Якова-Турка виростає в оповіданні до високого символу. Все краще, що є в народі, у простій російській людині, прекрасна й піднесена душа його — укладені в таланті Якова. «У ньому була й непідроблена глибока пристрасть, і молодість, і сила, і насолода, і якась захоплююче безтурботна, смутна скорбота.
Російська, правдива, гаряча душа звучала й дихала в ньому й так і вистачала вас за серце, вистачала прямо за його російські струни. Він співав, і від кожного звуку його голосу віяло чимсь рідним і неозоро широким, немов знайома степ розкривався перед вами, ідучи в нескінченну далечінь». Тургенєв уважав, що краса — єдина безсмертна річ, вона розлита всюди, простирає свій вплив навіть над смертю, але ніде вона не сіяє з такою силою, як у людській індивідуальності. Більша частина «Записок мисливця» створена вдалині від Росії. Одне із самих національних, самих російських добутків нашої літератури — не тільки по темі, але й за духом — не просто створено за кордоном, але, по запевненню автора, не могло бути написане в самій Росії: «…знаю тільки, що я, звичайно, не написав би Записок мисливця, якщо б залишився в Росії».
Письменник не міг жити в тім оточенні, що зненавидів. Він не міг упокоритися із кріпосним правом, що принижує і його людське достоїнство. Він заприсяг собі боротися із цим злом, ніколи не примирятися з тим положенням речей, які були звичайними в кріпосницькій Росії. У цьому позначився характер Тургенєва: при зовнішній м’якості й піддатливості в тім питанні він був непохитним. У кріпосному праві він бачить основне зло вітчизни