Жанр балади, як і інші поетичні жанри, неодноразово пародіювався англійськими авторами. Одним з неперевершених майстрів пародії є Льюис Керролл, з пародіями якого читачі знайомі по книгах «Аліса в країні Чудес» і «Аліса в Зазеркалье». Більшість із них висміюють сентиментальні або повчальні вірші И. Уотса, Р.
Саути, В. Вордсворта й ін. Але одна пародія, «Jabberwocky», не вказує на конкретного автора; це пародія на поетичний жанр: Twas brillig, and the slithy toves Did gyre and gimble in the wabe; All mimsy were the borogoves, And the mome raths outgrabe…. Л. Керролл тут мистецьки імітує сюжет і ритм англійських балад, які часто присвячувалися ратним подвигам. Двома першими строфами створюється тривожна обстановка, передчуття лиха. Незважаючи на попередження батька, герой відправляється на битву із чудовиськом і перемагає його.
Замість трагічної кінцівки вірш закінчується загальною радістю. У плані мови «Jabberwocky» виділяється із всіх віршів Л. Керролла тим, що майже цілком побудовано на неіснуючих словах, яким можна додати будь-які значення. Тому зміст залишається мрячним, діючі особи — абстрактними, а героїчний тон англійських балад знижується. Керролл, як завжди дуже дотепно, висміює умовності даного жанру. Героїчні подвиги зводяться на ні, коли про їх говорять придуманими словами Існує, принаймні, чотири переклади «Jabberwocky» на російську мову, з яких найбільш відомі два — Т.
Л. Щепкиной-Куперник («Верлиока») і Д.
Г. Орловської («Бармаглот»): Було супно. Кругтелся, винтясь по землі, Склипких козей царапистий рій. Тихо мисиков зграйка грустела в імлі, Зеленавки хрющали часом….
(«Верлиока») Варкалось. Хливкие шорьки Пирялись по наве, И хрюкотали зелюки, Як мюмзики в мове…. («Бармаглот») Обидві перекладачки зберігають сюжетну схему балади й у міру своїх здатностей і фантазії передають окказионализми. Але в передачі ритмічної організації вони відрізняються друг від друга.
Орловська просто копіює англійський баладний розмір: чергування чотирьох- і тристопних ямбічних рядків. А Щепкина-Куперник заміняє його функціональним аналогом — анапестом з тим же чергуванням (як, наприклад, у багатьох російських перекладах англійських балад). До Жуковського в російської поезії не існувало такого жанру, як балада.
Російський читач познайомився з баладами в першу чергу завдяки Жуковському, що у своїх перекладах балад часто використовував саме трискладові розміри (амфібрахій і анапест). Тому «Верлиока» може нагадати йому, скажемо, «Замок Смальгольм, або Іванов вечір» (переклад балади Вальтера Скотта): Але в залізній броні він сидить на коні; Нагострив він свій меч бойової; И покритий він щитом; і сокира за сідлом Укріплений двадцатифунтовой. (В. А. Жуковський) Вийняв меч він булатний тоді з піхов, Але дочекатися ворога він не зміг. И в глубейшую думу свою занурений, Під галузями Тум-Тума приліг.
Т. Л.
Щепкина — Куперник) Таким чином, «близькість» до оригіналу не зводиться до формальної точності, а означає функціональна відповідність перекладного тексту оригінальному. Багато віршованих розмірів несуть на собі відбиток певної епохи, жанру й стилю. На думку В. Матезиуса, що сформулировали ідею функціональної подоби, при перекладі поетичних добутків «тотожність художнього впливу важливіше використання схожих художніх засобів»18. Ще точніше цю думку виразив Р. Якобсон: «Якщо передати російські ямби чеськими (або навпаки), це буде всього лише дотримання умовності, а не наближення до оригіналу. Здається, що ми художньо наблизимося до оригіналу тоді, коли співзвучно чужеязичному поетичному добутку буде вибрана форма, що у колі форм даної поетичної мови не зовні, а функціонально відповідає формі оригіналу».
Як показує історія перекладу, найбільш популярними виявлялися ті переклади, які створювалися з урахуванням літературної традиції й тих функцій, які закріпилися за деякими елементами віршованої форми. Три переклади елегії Гріючи, виконані Жуковським, дають найбагатший матеріал для порівняльного аналізу й свідчать про те, що запорукою успіху перекладача поезії є забезпечення гармонічного співвідношення змісту й форми впереводе.