Твір по літературі: Жанрова й композиційна своєрідність поеми «Кому на русі жити добре» Поема «Кому на Русі жити добре» — вершина творчості Н. А. Некрасова. Він сам називав її «своїм улюбленим дітищем». Своїй поемі Некрасов віддав довгі роки безустанної праці, вклавши в неї всі відомості про російський народ, накопичені, як говорив поет, «по слівцю» протягом двадцяти років. У жодному добутку російської літератури не проявлялися з такою силою й правдою характери, звички, погляди, надії російського народу, як у цій поемі Сюжет поеми дуже близький до народної розповіді про пошуки щастя й правди. Поему відкриває «Пролог» — сама насичена фольклорними елементами глава. Саме в ній постійна основна проблема поеми: «кому живеться весело, привільно на Русі». Герої поеми сім (одне із традиційних значимих чисел) мужиків ідуть «Непоротої губернії, Непотрошеной волості, Избиткова села».
Семеро мужиків, що заспорили в «Пролозі», наділені кращими якостями народного характеру: болем за свій народ, безкорисливістю, пекучим інтересом до головних питань життя. Їх цікавить основне питання, що є правда й що є щастя Опис того, що бачили правдошукачі під час мандрівок по Русі, оповідання про себе уявлюваних «щасливих», до яких зверталися селяни, і становить основний зміст поеми Композиція добутку будується за законами класичної епопеї: воно складається з окремих частин і глав. Зовні ці частини зв’язані темою дороги: сім мужиків-правдошукачів мандрують по Русі, намагаючись дозволити не дає їм спокою питання: кому на Русі жити добре? І тут звучить один з найважливіших мотивів російського фольклору — мотив мандрівництва. Ще герої російських казок відправлялися шукати загальне щастя, довідатися, є чи воно взагалі — щастя мужицьке. Сам характер поеми також сполучається з російською казкою.
Мандрівка некрасовских селян є, по суті, духовною мандрівкою Перший розділ «Піп» відкривається образом «широкої доріженьки». Це один з важливих поетичних символів російської літератури, у якому втілена ідея руху, прагнення вперед. Це образ не тільки життєвого, але й духовного шляху людини Зустріч із попом у першому розділі першої частини поеми показує, що свого, селянського розуміння щастя в мужиків немає. Мужики ще не розуміють, що питання, хто счастливее — піп, поміщик, купець або цар, — виявляє обмеженість їхніх подань про щастя. Ці подання зводяться лише до матеріальної зацікавленості. Не випадково формулу щастя проголошує піп, а селяни пасивно погоджуються. «Спокій, багатство, честь» — от формула щастя попа.
Але його оповідання змушує мужиків над многим задуматися. За життям попа відкривається життя Росії в її минулому й сьогоденні, у різних її станах. Як і в мирян, у священиків лише вище духівництво живе добре. Але не може бути щасливо духівництво, коли нещасливий народ, його годувальник. Все це свідчить про глибоку кризу, що охопила всю країну У наступній главі, «Сільський ярмарок», головною діючою особою є юрба, широка й багатолика. Некрасов створює картини, у яких народ сам заговорив, розповів про себе, розкривши найкращі й самі непривабливі риси свого житія. Але у всім: і в красі, і в неподобстві — народ не жалюгідний і не дріб’язковий, а великий, значний, щедрий і У наступній главі, «П’яна ніч», святковий бенкет досягає кульмінації. Із глибини народного миру з’являється сильний селянський характер, Яким Нагой.
Він з’являється як символ трудового селянського життя: «В очей, у рота закруту, як тріщини на висохлій землі». Некрасов уперше в російській літературі створює реалістичний портрет селянина-трудівника. Відстоюючи працею почуття селянської гордості, Яким бачить суспільну несправедливість по відношенню кнароду. Працюєш один, А ледве робота кінчена, Дивися, коштують три пайовики: Бог, цар і пан! В образі Якима автор показує появу духовних запитів у селян. «Хліб духовний — вище хліба земного». У главі «Щасливі» все мужицьке царство утягується в діалог, у суперечку про щастя. У їхньому жалюгідному житті навіть крихітна удача вже здається щастям. Але у фіналі глави звучить оповідання про щасливу людину.
Це оповідання про Єрмила Гирине просуває дія епопеї вперед, знаменує більше високий рівень народного подання про щастя. Подібно Якимові, Єрмил наділений гострим почуттям християнської совісності й честі. Давалося б, він має «усе, що потрібно для щастя: і спокій, і гроші, і пошана». Але в критичну мінуту життя Єрмил цим щастям жертвує заради правди народної й попадає вострог. У п’ятому розділі першої частини «Поміщик» мандрівники ставиться до панам уже з явною іронією. Вони вже розуміють, що дворянська «честь» деякого коштує.
Мандрівники заговорили з паном так само зухвало й раскованно, як Яким Нагой. Поміщика Оболта-Оболдуева найбільше приводить у здивування те, що колишні кріпаки звалили на себе тягар історичного питання «Кому на Русі жити добре?». Як і у випадку з попом, оповідання поміщика й про поміщика не просте викриття. Воно також про загальному катастрофічному, захоплюючому всіх кризі. Тому в наступних частинах поеми Некрасов залишає намічену сюжетну схему й художньо досліджує життя й поезію народу У главі «Селянка» з’являється перед мандрівниками Матрена Тимофіївна, що втілює в собі кращі якості російського жіночого характеру.
Суворі умови вигострювали особливий жіночий характер — незалежний, звиклий скрізь і у всім покладатися на свої власні сили Тема духовного рабства — центральна в главі «Мізинок». Страшну «комедь» грають персонажі цієї глави. Заради напівбожевільного князя Качатина вони погодилися робити вигляд, що кріпосне право не скасоване. Це доводить, що ніяка реформа не робить учорашніх рабів вільними, духовно повноцінними людьми Глава «Бенкет на увесь світ» є продовженням «Мізинка». Тут зображується принципово інший стан миру. Це що вже прокинулася й разом народна Русь, що заговорила. У святковий бенкет духовного пробудження утягуються нові герої. Весь народ співає пісні звільнення, вершить суд над минулим, оцінює сьогодення, починає замислюватися про майбутнє.
Іноді ці пісні контрастні по відношенню друг до друга. Наприклад, оповіданння «Про холопаа зразковогоого — Якоова вірногоого» і легендаа «Про дв великих грішників». Яків мстить панові за всі знущання по-холопски, роблячи самогубство в нього на очах. Розбійник Кудеяр свої гріхи, убивства й насильства викупає не смиренністю, а вбивством лиходія — пана Глухівського. Так народна моральність виправдує праведний гнів проти гнобителів і навіть насильство над ними По первісному задумі селяни повинні були переконатися, що знайти щасливу людину на Русі неможливо. Але він з’явився в житті — «новий герой нової епохи», різночинець-демократ. Автор уводить у поему нова особа — народного заступника Гришу Добросклонова, що бачить своє щастя в служінні народу. Незважаючи на те що особиста доля Гриши була важкою («Йому доля готовила шлях славний, ім’я голосне народного заступника, сухоту й Сибір»), він вірить у світле майбутнє народу в результаті боротьби. І як би у відповідь на ріст народної свідомості починають звучати пісні Гриши, що знає про те, що щастя народне може бути досягнуто лише в результаті всенародної боротьби за «Непороту губернію, Непотрошеную волость, Избитково сіло».
Поема, задумана про народ і для народу, стає викривальним актом проти поміщиків