Жанрова своєрідність і характер основного конфлікту п’єси А. Н. Островського «Гроза»

Жанрова своєрідність і характер основного конфлікту п'єси А. Н. Островського «Гроза»

П'єсу А. Н. Островського "Гроза", написану в 1859 році, розглядають у російській літературі як соціально-побутову драму і як трагедію. Деякі критики ввели навіть поняття, які поєднує ці два жанри, - побутова трагедія

Але щоб точніше визначити жанр "Загрожуй", треба розібратися в суті драматичного й трагічного

Драматизм у літературі, у художньому творі породжується протиріччями реального життя людей. Звичайно він створюється під впливом зовнішніх сил або обставин. Життя людей у драматичних ситуаціях часто виявляється під погрозою загибелі, винні в якій бувають зовнішні сили, які не залежать від людей. Визначення жанру також залежить від оцінки основного конфлікту в Твір. У статті Н. А. Добролюбова "Промінь світла в темному царстві" показано, що основний конфлікт "Загрожуй" - це конфлікт між Кабанихой і Катериной. В образі Катерини ми бачимо відбиття стихійного протесту молодого покоління проти сковуючих умов "темного царства". Загибель головної героїні є результатом зіткнення із самодуркою-свекрухою. Із цього погляду, дане добуток можна назвати соціально-побутовою драмою. Примітно, що сам автор назвав свій добуток драмою

Але п'єса Островського може сприйматися і як трагедія. Що ж таке трагедія? Для трагічного жанру характерний нерозв'язний конфлікт між особистими прагненнями героя й законами життя. Конфлікт цей відбувається у свідомості головного персонажа, у його душі. Герой трагедії найчастіше бореться із самим собою, випробовуючи глибокі страждання. Бачачи основний конфлікт у душі самої героїні, її загибель як результат зіткнення двох історичних епох (помітимо, що саме так сприймався цей образ сучасниками Островського), жанр "Загрожуй" можна визначити як трагедію. П'єсу Островського відрізняє від класичних трагедій те, що його героєм є не міфологічний або історичний персонаж, не легендарна особистість, а проста купецька дружина. У центр оповідання Островський поміщає купецьку сім'ю й сімейні проблеми. На відміну від класичних трагедій, в "Грозі" приватне життя простих людей є предметом трагедії

Події в п'єсі відбуваються в невеликому волзькому містечку Розжарюй-Нове, де побут ще багато в чому патріархальний. Дія драми розвертається перед реформою 1861 року, що зробила багато в чому революціонізуючий вплив на життя російської провінції. Жителі недалеко випадного від села Калинова усе ще живуть по "Домострої". Але Островський показує, поважай патріархальний уклад починає руйнуватися на очах у жителів. Молодь міста не хоче жити по "Домострої" і вже давно не дотримується патріархальних порядків. Кабаниха, останній охоронець цього вмираючого укладу, сама відчуває його близький кінець: "Добре ще, у кого в будинку старші є, ними будинок-те й тримається, поки живі. Що буде, як старі перемруть, як буде світло стояти, уже не знаю".

Дивлячись на відносини сина й невістки, Кабаниха розуміє, що все міняється: "Не дуже-те нині старших почитають... Я давно бачу: вам волі хочеться. Ну що ж, дочекаєтеся, поживете на волі, коли мене не буде..."

У Кабанихи немає ніяких сумнівів у правильності патріархальних порядків, але впевненості в їхній непорушності теж немає. Тому чим гостріше вона почуває, що люди живуть не по-домостроевски, тим яростнее вона намагається дотримувати форми патріархальних відносин. Кабаниха виступає тільки за обряд, вона намагається зберегти лише форму, а не зміст патріархального миру. Якщо Кабаниха - це охоронниця патріархальної форми життя, то Катерина - це дух цього миру, його світла сторона

По оповіданнях Катерини про колишнє життя ми бачимо, що вона приходить із ідеального патріархального домостроївського миру. Головний зміст її колишнього миру - любов усіх до усім, радість, замилування життям. І колись Катерина була частиною саме такого миру, їй не потрібно було протиставляти себе йому: Вона по-справжньому релігійна, пов'язана із природою, з народними повір'ями. Знання про навколишній вона черпає з бесід з мандрівницями. "Я жила, ні про що не тужила, точно пташка на волі", - згадує вона. Але в підсумку Катерина виявляється все-таки невільницею цього патріархального миру, його звичаїв, традицій, подань. За Катерину вибір уже зробили - видалили за безвладного, нелюбимого Тихона. Калиновский мир, його вмираючий патріархальний уклад порушив гармонію в душі героїні. "Всі нібито з-під неволі",-передає вона своє світовідчування. Катерина входить у сім'ю Кабанових, готова любити й почитати свекруха, очікуючи, що її чоловік буде їй опорою. Але Кабанихе зовсім не потрібна любов невістки, їй потрібно лише зовнішнє вираження покірності: "Тебе не стане боятися, мене й поготів. Який же порядок у будинку буде? "

Катерина розуміє, що Тихін не відповідає її ідеалу чоловіка. Відносини між нею й чоловіком уже не домостроївські, адже Тихонові властива ідея милосердя й прощення. А для Катерини ця риса за домостроївськими законами є недоліком (Тихін - не чоловік, не глава сім'ї, не хазяїн будинку). Тим самим валить її повага до чоловіка, надія знайти в ньому опори й захист

Поступово в душі Катерини зароджується нове почуття, що виражається в бажанні любові. Але одночасно це почуття сприймається Катериной як незмивний гріх: "Як, дівчина, не боятися!.. Мені вмерти не страшно, а як я подумаю, що от раптом я з'явлюся перед богом така, що я тут з тобою... Який гріх-те! Страшно виговорити!" Катерина сприймає свою любов до Бориса як порушення правил "Домострою", порушення тих моральних законів, у яких вона виховувалася. Зраду чоловікові Катерина сприймає як гріх, у якому треба каятися "до гробової дошки". Не прощаючи себе, Катерина не здатна простити й іншого за полегкість до неї. " Пещення-Те його мені гірше побоїв", - говорить вона про простившем її, готовому все забути Тихоні. Трагічний конфлікт Катерини із самої собою нерозв'язний. Для її релігійної свідомості нестерпна думка про доконаний гріх. Почуваючи роздвоєння свого внутрішнього миру, героїня вже в першій дії говорить: "Я від туги що-небудь зроблю над собою!" Феклуша з вигадками про те, що "люди з песьими главами" одержали свій вид на кару за невірність, і стара бариня, що пророкує молодості й красі "вир", грім з неба й картина геєни вогненної для Катерини означають або ледь не страшні "останні часи", "кінець миру", "судилище Бог". Душу жінки рветься на частині: "Усе серце порвалося! Не можу я більше терпіти!" Наступає кульмінація й п'єси, і щиросердечних розривань героїні. Поруч із зовнішнім розвивається й внутрішня дія - боротьба в душі Катерини розпалюється усе сильніше. Каючись прилюдно, Катерина проявляє турботу про очищення душі. Але страх перед геєною продовжує володіти нею

Покаявшись, полегшивши душу, Катерина все-таки самовільно йде з життя. Вона не може жити, порушивши ті моральні закони, які були закладені в неї з дитинства. Її сильна й горда натура не може жити зі свідомістю гріха, втративши свою внутрішню чистоту. Вона не хоче ні в чому себе виправдувати. Вона судить себе сама. Їй навіть не так вуж потрібний Борис, відмова його взяти її із собою вже нічого не змінить для Катерини: душу свою вона вже погубила. Та й калиновци немилосердні до Катерине: " Стратити-Те тебе, так з тебе гріх зніметься, а ти живи так мучся своїм гріхом". Героїня Островського, бачачи, що ніхто її не стратить, зрештою стратить себе сама - кидається з обриву у Волгу. Їй здається, що вона відплачує собі за гріхи, але віддати за гріхи може тільки Бог, але вона сама відмовляється від Бог: "Світло божий мені не милий!"

Таким чином, якщо розглядати центральний конфлікт п'єси як конфлікт у душі героїні, те "Гроза" - це трагедія совісті. Зі смертю Катерина позбувається від борошн совісті й від гніта нестерпного життя. Патріархальний мир умирає, а разом з ним умирає і його душу (у цьому плані образ Катерини символичен). Навіть Кабаниха розуміє, що вже ніщо не може врятувати патріархальний мир, що він приречений. До публічного каяття невістки додається й відкритий бунт сина: "Ви неї погубили! Ви! Ви!"

Моральний конфлікт, що відбувається в душі Катерини, перевершує по глибині соціально-побутовий і суспільно-політичний конфлікти (Катерина - свекруха, Катерина - "темне царство"). У підсумку Катерина бореться не з Кабанихой, вона бореться сама із собою. І губить Катерину не самодурка-свекруха, а переломна епоха, що народжує протест проти старих традицій і звичок і бажання жити по-новому. Будучи душею патріархального миру, Катерина повинна загинути разом з ним. Боротьба героїні із самої собою, неможливість дозволу її конфлікту - це ознаки трагедії. Жанрова своєрідність п'єси Островського "Гроза" полягає в тім, що соціально-побутова драма, написана автором і охарактеризована так Добролюбовим, є й трагедією по характері основного конфлікту


Загрузка...