Жанрова своєрідність в «Війні й миру» Л. Н. Толстого
«Що таке «Війна й мир»? Це не роман, ще менш поема, ще менш історична хроніка» — так писав, звертаючись до своїх вірних читачів, Лев Миколайович Толстой. Так що ж це за добуток, що змушує вірити щиро й безпомилково в любов, мир і всепрощення кожного, хто тільки знаходить у собі сміливість взяти в руки цю книгу, щоб читати, читати не відриваючись, до самого кінця, переживаючи за улюблених героїв, як за найближчих друзів? Як пояснити самому собі ці слова автора, що намагається в одній зі своїх самих значних робіт осягнути неосяжне, зрозуміти незбагненне й пояснити, продемонструвати щось загадкове й велике читачеві?
На мій досить недосвідчений погляд, а я думаю, що із мною погодяться багато хто, «Війну й мир» неможливо обмежити вузькими рамками того або іншого жанру, занадто багато всього містить у собі цей добуток: картини битви переміняються зображенням миру, як повної протилежності війни, миру, як існування співтовариства багатьох і багатьох людей, а також природи й взагалі всього того, що оточує людини в просторі й у часі. Суперечки, нерозуміння, сховані й відверті конфлікти, страх, ворожість, любов… Все це сьогодення, живе, искреннее, як і самі герої цього літературного твору
Кожний образ супроводжується описом численних, здавалося б непримітних і нецікавих, а на перший погляд і зовсім не потрібних деталей, моментів, які створюють враження дивно повного розкриття автором внутрішнього миру його героїв. Виявляючись поруч у ті або інші миті свого життя, зовсім не схожі один на одні люди зненацька допомагають самим собі краще зрозуміти всі нюанси почуттів і мотиви звертання. Так, князь Андрій Болконский і Анатоль Курагин виявляються поруч із Наташей Ростовой, але як сильно розрізняється їхнє відношення до цієї юної й тендітної дівчини. Виникла ситуація дозволяє розглянути глибоку прірву між моральними ідеалами цих двох чоловіків з вищого суспільства. Але їхній конфлікт, посилений складними життєвими перипетіями, триває недовго — побачивши, що Анатоль теж поранений, князь Андрій прощає свого суперника прямо на поле свари
Взагалі, читаючи «Війну й мир», дуже цікаво спостерігати за тим, як поступово заглиблюється або міняється світогляд персонажів у цьому Твір. Л. Н. Толстой поперемінно заглядає в різні місця до різних людей, що дозволяє простежити за кожним героєм. Триста тридцять три глави чотирьох томів і двадцять вісім глав епілогу складаються в чітку, певну картину, немов снопа із крапельок, схожий на глобус, приснившийся Пьеру Безухову. Автор написав «Війну й мир» як нову Біблію, нову священну книгу, головними заповідями якої є світла, чиста любов, прагнення до миру, а не війні, прощення всіх своїх недругів. Герої цього Твір неквапливо, але вірно приходять до розуміння подібних постулатів і догм. Не можна сказати, що це легко. Пьеру, наприклад, доводиться пройти й через невдалий шлюб, і через дуель із Долоховим, обдурять у масонстві, у якому він колись свято вірило, побувати в полоні й тільки потім зрештою знайти щастя з Наташей, усвідомивши сімейне щастя як щось головне вжизни.
В «Війні й миру» Лев Миколайович Толстой призиває людей залишити ворожнечу й боротьбу між собою й почати дійсно жити «по-справжньому». Він показує на прикладі своїх героїв, до чого може привести відсутність миру взагалі й миру, порядки із самим собою. Як і будь-яке чудове по думці, по почуттю серйозний добуток, книга Л. Н. Толстого викликала невичерпний потік критики й захоплених відкликань, але мені хотілося б привести зараз саме висловлення Н. Н. Страхова про «Війну й мир»: «…Жодна фігура не заслоняє інший, жодна сцена, жодне враження не заважають іншим сценам і враженням, усе на місці, все ясно, всі роздільно й все гармоніює між собою й із цілим». Думаю, такий зв’язок частин і цілого можна вважати ідеалом художньої композиції, за що добуток Л. Н. Толстого по праву називають видатної