Жирмунський В. М.: Кристиан-Фрідріх-Даниель Шубарт.
«бури й натиску», походив з низів німецького бюргерства. Батько його, уродженець вільного міста Нюрнберга, людина малоосвічений, займав скромну церковну посаду кантора (диякона), органіста й одночасно народного вчителя, а наприкінці свого життя виправляв обов’язки пастора в містечку Дален у Швабии (нинішньому Вюртемберзі). Дален, подібно численним дрібним городкам Швабии, до наполеонівських воєн не входив до складу сусіднього герцогства Вюртембергского й іменувався «вільним імперським містом», хоча в сутності мало чим відрізнявся від великого села й мав населення в значній частині землеробське.) потім батько послав його на свою батьківщину в Нюрнберг. Тут Шубарт навчався класичним мовам і музиці, захоплювався сучасним і стародавнім німецьким мистецтвом і в той же час заробляв свій хліб як учитель музики й початківець композитор. В 1758 році він надійшов в університет в ерлангене; однак навчання було не дуже старанним і тривало недовго: молодий Шубарт поводився легковажно, наробив боргів, потрапив через них у в’язницю й змушений був, як «блудний син», повернутися в Дален під батьківський дах. На батьківщині він довго не міг улаштуватися, давав уроки музики, допомагав пасторам окружних сіл у відправленні служби, заміняв їх на недільній проповіді, нарешті в 1763 році одержав скромне місце народного вчителя й органіста у швабському містечку Гейслингене.)»Школа, який я завідував, — розповідає Шубарт, — більше походила на стайню, чим на місце навчання християнських хлопців. У мене було більше сотні учнів, грубі й диких, як неприборкані молоді бички». У Гейслингене Шубарт женився на дочці дрібного митного що служить, простій і малорозвиненій жінці. Міщанська обстановка, що оточувала поета в його сім’ї, стала джерелом постійних важких конфліктів. Шубарт почував себе в Гейслингене не на своєму місці, самотнім, скованим у своїх даруваннях, без можливості задоволення своїх духовних запитів. Відрізняючись безпосередністю почуття й палкістю темпераменту, він вів безладний спосіб життя, давав волю своєму стихійному протесту в розмовах за склянкою вина й віршованих пасквілів на богатих і владу імущих, чим відновив протчсчсвбя місцевих Філістерів ^подаг привід до сеоьезним зіткнень із церковним начальством.) пізніше відомий як гонитель молодого Шиллера, був одним із самих гірших німецьких монархів свого часу. У Людвигсбурге, своєї нової резиденції, побудованої неподалік від Штутгарта, він створив маленький Версаль, розоривши своїх підданих непосильними поборами на зміст двору, пишні свята, численних коханок і на створення своєї «армії», що у важкі мінути безгрішшя, за звичаєм тодішніх німецьких князів, він продавав вроздріб іноземним державам у якості найманої військової сили. По питанню про податки він перебував у постійному конфлікті зі своїм ландтагом, що зберігся у Вюртемберзі представництвом «станів», і деспотично розправлявся з опозицією, від часу до часу відправляючи її вождів без суду й наслідку в похмурі підземелля фортець Хохенасперг і Хохентвиль — доля, який в 1781 році із працею уник Шиллер, як автор «Розбійників», поспішною втечею зі Штутгарта «за кордон», у сусідній Маннгейм.)»вищому світлі» вюртембергской резиденції, був бажаним гостем у салонах Людвигсбурга, дружив з артистами, художниками й літераторами, але охоче зустрічався й із простими людьми. «Часто я знаходив у ремісника більше справжнього почуття, чим у людини, вихованого у світлі; тому нерідко мені доводилося міняти стіл якого-небудь графа на простий трактир. Сьогодні я качався в колясці придворного, а завтра йшов пішки в село в суспільстві шевця». Звільнившись від патріархальної обстановки закуткового Гейслингена, потрапивши в суспільне середовище, що вважало мораль забобоном міщанства, Шубарт продовжував вести розпущений спосіб життя, що закінчився сімейним конфліктом і втручанням церковної влади, незадоволених легковажним поводженням підпорядкованого їм людвигсбургского органіста. Як завжди в Шубарта, вільне поводження було стихійною формою суспільного протесту й сполучалося з набагато більше небезпечними з поліцейської точки зору вільними думками й вільними словами. «Судження мої, — зауважує Шубарт, — були надзвичайно сміливі, сильні, у більшості випадків справедливі, але зухвалі; тому вони ушкодили мені більше, ніж інші надмірності». Долю поета вирішили пасквіль на один впливового придворного й жартівлива антицерковна пародія на католицьку месу. По скарзі духовного начальства Карл-Євгеній в 1773 році наказав звільнити Шубарта зі с