Життя й смерть в оповіданні И. А.Буніна «Пан із Сан-Франциско» У багатьох своїх добутках И. А.Бунін прагне до широких художніх узагальнень. Він аналізує загальнолюдську сутність любові, міркує про загадку життя й смерті. Описуючи певні типи людей, письменник також не обмежується російськими типами. Часто думка художника приймає світовий масштаб, оскільки крім національного в людях усього миру є багато загального. Особливо показовий у цьому плані чудове оповідання «Пан із Сан-Франциско», написаний в 1915 році, у розпал першої світової війни У цьому короткому добутку, яке можна назвати своєрідним «міні-романом», И.
А.Бунін розповідає про життя людей, яким гроші дають, як здається на перший погляд, всі радості й блага миру. Що ж це за життя, життя суспільства, «від якого залежать всі блага цивілізації: фасон смокінгів, і міцність тронів, і оголошення війни, і добробут готелів»? Поступово, крок за кроком письменник підводить нас до думки, що життя ця повне штучного, несправжнього.
У ній немає місця фантазії, проявам індивідуальності, тому що всі знають, що треба робити, щоб відповідати «вищому» суспільству. Пасажири «Атлантиди» однакові, життя їх іде по встановленому розпорядку, вони одягаються в однаковий одяг, в оповіданні майже відсутні опису портретів попутників головного героя. Характерно й те, що Бунін не називає ні ім’я пана із Сан-Франциско, ні імен його дружини й дочки. Вони — одні з тисячі подібних їм панів з різних країн миру, і життя їх усіх проходить однаково.
И. А.Буніну досить лише кілька штрихів, щоб ми могли побачити все життя американського мільйонера. Ніколи він вибрав собі зразок, на який хотів рівнятися, і після довгого років напруженої праці він, нарешті, зрозумів, що домігся того, до чого прагнув. Він багатий. І герой оповідання вирішує, що настав той момент, коли він може насолодитися всіма радостями життя, тим більше що в нього є для цього гроші. Люди його кола їздять відпочивати в Старе Світло — їде туди й він. Плани героя великі: Італія, Франція, Англія, Афіни, Палестина й навіть Японія. Пан із Сан-Франциско поставив своєю метою насолоджуватися життям — і він нею насолоджується, як уміє, точніше, орієнтуючись на те, як це роблять інші.
Він багато їсть, багато п’є. Гроші допомагають героєві створити навколо себе подоба декорації, що обгороджує від усього, чого він не бажає бачити. Але саме за цією декорацією проходить живаючи життя, те життя, що він ніколи не бачив і ніколи не побачить Кульмінацією оповідання є несподівана смерть головного героя. У її раптовості закладений найглибший філософський зміст. Пан із Сан-Франциско відкладає своє життя на потім, але нікому з нас не призначено знати, скільки відведено нам часу на цій землі. Життя не можна купити за гроші.
Герой оповідання приносить на вівтар наживи молодість заради умоглядного щастя в майбутньому, але він і не зауважує, як бездарно пройшла його життя. Панові із Сан-Франциско, цьому бедному багатієві, протипоставлена епізодична фігура човняра Лоренцо, багатих бідняків, «безтурботного гуляки й красеня», байдужого до грошей і щасливому, повного життю. Життя, почуття, краса природи — от що є, на думку И. А.Буніна, головними цінностями. І горі тому, хто зробив своєю метою гроші И.
А.Бунін не випадково вводить в оповідання тему любові, тому що навіть любов, найвище почуття, виявляється штучним у цьому світі багатіїв. Саме любов для своєї дочки не може купити пан із Сан-Франциско. А вона випробовує трепет при зустрічі зі східним принцом, але не тому, що він гарний і може хвилювати серце, а тому, що в ньому тече «незвичайна кров», тому що він багатий, знатний і належить до знатного роду. І вищий щабель опошлення любові — пари закоханих, якими захоплюються пасажири «Атлантиди», не здатні самі на настільки ж сильні почуття, але про яку лише капітан корабля знає, що вона «найнята Ллойдом грати в любов за гарні гроші й уже давно плаває те на одному, то на іншому кораблі». Смерть пана із Сан-Франциско нічого не змінила у світі. І друга частина оповідання з точністю до навпаки повторює першу.
По іронії долі герой вертається на батьківщину в трюмі тої ж Атлантиди. Але він більше не цікавий ні гостям судна, які продовжують жити по своєму розпорядку, ні хазяям, тому що він не залишить тепер грошей у їхній касі. Триває й життя в Італії, але герой оповідання вже не побачить краси гір, морячи. Втім, це й не дивно — він не побачив їх і тоді, коли був живий. Гроші висушили в ньому почуття прекрасного, засліпили його.
А тому він, мільйонер, пан із Сан-Франциско, лежить зараз у ящику з-під содової в трюмі корабля, за яким стежить зі скель Гибралтару Диявол, а «у гроті скелястої стіни Монте-Соляро, вся осяяна сонцем», коштує матерь Божия, заступниця «всіх стражденних у цьому злому й прекрасному світі».