Життя й творчість Михайла Кузмина
Михайло Олексійович Кузмин — поет, прозаїк, критик, а також музикант і композитор — ім’я, що голосно звучало в російській культурі початку сторіччя. Він був забутий надовго ще при житті. Забутий як літератор, неспівзвучний сучасності. Він умер в убогості й забутті в 1936 році. Навколо його ім’я немає ореола мучеництва. Він нікуди не їхав з Росії й, як стара, нікому не потрібна річ, був просто викинутий з життя всіма й, здавалося, назавжди.
Кузмин не піддається однозначному сприйняттю. Здається, у його виді й творчості з’єднується несумісне: з одного боку, «маркіз» XVIII сторіччя, з іншого боку — старообрядник по походженню й переконанням, які вірує прямо й просто. Ахматова говорила про нього так: «Людина пізнього символізму».
Одні знаходили його гарним, інші — виродливим. Краще всіх, з нещадною тверезістю й звичайною своєю відвертістю сказав він сам: «Без бороди й вусів — особа не старе, не молоде, п’ятдесятьох років, ні старого, ні юнака, Котельня, напівшарлатан, напівабат з підступним по-детски свіжим ротом, сухе й підозріле».
Про те, як він жив, добре пише Георгій Іванов: «Меблі збірня. На стінах знімки з Боттичелли… Багато книг. На столі розгорнутий Аристофан в оригіналі. У куті перед іконами блакитна «архієрейська» лампада. Змішаний захід парфумів, тютюну, що нагорів ґнота. Дуже пекуче натоплено». Всі ці описи ставляться до початку сторіччя. Саме цей Кузмин найбільше відомий нам: Кузмин сомовского портрета, байронічний тип із салонів Північної Пальміри. Перший збірник віршів називався «Мережі». У ньому він виявив себе більшим, цілком сформованим поетом. Саме тоді Блок напише: «…юний мудрець із голубиною лагідністю, з народною смиренністю… напнув на себе французький камзол».
Кузмин все життя багато працює, незважаючи на «богемність» і постійне крутіння довкола нього десятків людей. У принципі, він міг становити в будь-яких умовах. І становив усе, „что завгодно: починаючи з 1910 року виходять три книги його оповідань, вірші, романи, рецензії. Все це дуже нерівноцінно. Іноді дуже погано, іноді — божественно. Вірші особливо вдаються. Кращі його збірники — це ті, що вийшли після революції, в 20-е року. Він перестав тримати позу. За гарні манери й Аристофана в оригіналі можна було одержати кулю. Його поезія очистилася від лушпайки, стала ясні й загадкової, як різдвяні сни. Те ж трапилося з його побратимом по цеху Ігорем Жителем півночі, що став складати інші вірші, дуже гарні й сумні
Історія переїхала Кузмина, немов поїзд. Він вижив після катастрофи, але навколо його життя виникла змова мовчання. Якби влади знали, що з ним зробити, вони б зробили це. Однак подібний екземпляр людської істоти не викликав у них ніяких емоцій. Ні ненависті, ні любові. І поступово всі забули про Михайла Кузмине, і здавалося, назавжди. Вірші ж, складені поетом, продовжували своє складне містичне життя. Вийшовши з-під авторського контролю, вони, немов тварин, корячись інстинкту виживання, рушили в майбутнє, що очікувало їх на порозі третього тисячоріччя:
По чорній веселці мушачого крила
Бессмертье щедре душу моя відкрила,
Хоча кружляється немолчная бджола, —
Від святкових молитов мене не відучила
Правда, все-таки час від часу Кузмина ліниво поругивают, скоріше по інерції, чим по міркуваннях партійної ідеології. Кузмин дуже багато перекладає: Апулея, сонети Шекспіра, П. Мериме, Анатоля Франса. Переклади для нього — єдине джерело існування. Часом він на грані повної вбогості. Кузмин продає книги, ікони, картини друзів, власні рукописи. Замолоду він якось згадав:
«Нічого не маю, нічим не ризикую… Тільки б твердості Бог послав». Судячи з віршів — твердості в нього вистачало. Тільки додалося трагічних ноток у поезії, однак без розпачу й без озлобленості, але з гіркою посмішкою філософа:
Що бідно ми? Але це не новина
Яке ж у горобців маєток?
Зайнялися чудовою торгівлею:
Усе продаємо й нічого не купуємося
І збереглися ч-тоьи спогаду про інший вид житла поета: прохідна кімната в комунальній квартирі з голою лампочкою без абажура. Зате на столі обов’язковий самовар, а за столом чарівний хазяїн пригощає чаєм літературну молодь. І цукор і печиво до чаю приносили гості. Велися довгі бесіди про всім
В останні роки життя Кузмин важко болів. Умер у лікарні 1 березня 1936 року в місті Ленінграді
На складові частини розкладає
Кристал промені — і веселка видна,
І зайчики веселі живуть
Щоб знову народитися, треба вмерти…