Твір по літературі: Життя міста калинова в драмі А. Н. Островського «Гроза» З перших же сцен драми А. Н. Островського «Гроза» ми попадаємо в похмуру обстановку особливого миру, що з легкої руки Н. А. Добролюбова одержав назву «темне царство». У купецькому світі міста Калинова, де й розвертаються драматичні події, панують «жорстокі вдачі». Кулигин, місцевий механік-самоучка, дає докладну характеристику цих вдач. За його словами, у Калинове не побачити нічого, крім брутальності й безмовної покірності, багатства й «бідності нагольной». Ті, у кого «туга калитка», намагаються «бедного закабалити, щоб на його праці дарові ще більше грошей наживати», та й між собою ворогують: сутяжничають, кляузничають, «торгівлю друг у друга підривають, і не стільки з користі, скільки із заздрості».
Яскравим образним висловом проявів брутальності й ворожнечі, що панують у місті, стає купець Савел Прокофьич Дикої, «ругатель» і «пронизливий мужик», як характеризують його жителі. Це саме його поява дає привід Кулигину вимовити монолог про жорстокі вдачі Калинова. Дикої — неосвічений самодур, наділений упертістю й жадібністю, деспот у своїй сім’ї й за її межами. Тероризує він і свого племінника Бориса, що «дістався йому на жертву». Лайка, лайка по будь-якому приводі — це не тільки звичне звертання з людьми, це його натура, його характер, — зміст всього його життя. « Угамувати-Те його комусь, от він і воює». Іншим уособленням «жорстоких вдач» міста Калинова є Марфа Ігнатіївна Кабанова — ще один деспот. «Ханжа, — характеризує її Кулигин, — Жебраків обділяє, а домашніх заїла зовсім». Кабаниха твердо стоїть на стражі патріархальних, домостроївських порядків старовини, ревно охороняє життя свого будинку від свіжого вітру змін.
На відміну від Дикого, вона ніколи не лається, у неї свої методи лякання: вона въедливо, як ржа залізо, «точить» своїх близьких. Дикої й Кабанова відкрито або під видом благочестя губительно діють на навколишніх, отруюючи їм життя, знищуючи в них світлі почуття, Роблячи їх своїми рабами. Тому що для них втрата влади — втрата всього, у чому вони бачать сенс існування Життя Калинова й подібних йому міст Росії того часу Добролюбов не випадково назвав «темним царством». Основна маса жителів таких городків веде сонне, спокійне, розміряне існування: «Спати лягають дуже рано, так що незвичній людині важко й витримати таку сонну ніч». По святах чинно прогулюються по бульварі, але «і те один вид роблять, що гуляють, а самі ходять туди вбрання показувати». Обивателі марновірні й покірні, їх не цікавлять нові ідеї й думки, а джерелами новин є мандрівниці й прочанки, що приховують під своїми чорними хустками «усяку мерзенність щиросердечну», такі як Феклуша, що охоче приймають у будинках Калинова. Її безглузді історії потрібні хазяям міста для підтримки свого авторитету й влади. Основою взаємин людей у Калинове є матеріальна залежність, от і Феклуша розносить свої«вісті» не безкорисливо: тут нагодують, отут напоять, там обдарять Ще одним колоритним виразником жорстоких вдач «темного царства» є напівбожевільна бариня.
Вона персоніфікує собою загиблу красу, морок і божевілля навколишнього світу й у той же час загрожує загибеллю чужій красі, що несумісна з потворністю пануючих порядків Дикої, Кабанова, Феклуша, напівбожевільна бариня — всі вони виражають гірші сторони миру, що йде, що переживає свої останні часи. Але до нашого минулого із самобутньою культурою ці персонажі ніякого відношення не мають. З іншого боку, те, що в сьогоденні Кулигину представляється страшним і потворним, таким як Феклуша здається прекрасним: «Блаалепие, мила, блаалепие! Краса чудова!.. В обітованій землі живете!» І навпаки: те, що для Кулигина представляється чудовій і чудовим, барині бачиться як згубний вир Островський у п’єсі показав не тільки вдачі міста Калинова, але й відтворив атмосферу калиновского-побуту, підібравши для цього відповідні деталі й фарби. Відчуття грози, що насувається, коли «все небо обклало», «рівно шапкою так і накрило», давить, немов передає вічні, непорушні закони страшного миру, де людина людині вовк.
Тому Кулигин і викликує: «Ніколи нам, пан, не вибратися із цієї нори!.. Несть кінця мученням». Але в цих умовах, що ламають і паралізують волю, живуть і представники молодого покоління. Хтось, як Катерина, тісно пов’язаний з укладом міста й залежить від нього, живе й мучається, прагне вирватися з нього, а хтось, як Варвара, Кудряш, Борис і Тихін, упокорюється, приймає його закони або знаходить способи примиритися сними.
Тихін — недалекий, безхарактерний, не відрізняється ні особливим розумом, ні делікатністю, ні ніжністю. Свій боязкий протест він палить у провині й розгулі, тому що на більше він не здатний. Борис, «парубків, чималого утворення», єдиний, хто не належить до калиновскому миру по народженню й вихованню, не розуміє місцевих звичаїв, але він покірний, боягузливий, не здатний не захистити себе від образ Дикого, ні «противитися капостям, які роблять інші». Весела й життєрадісна Варвара пристосувалася, навчилася хитрити, щоб не підкорятися матері. Вона біжить із Кудряшом, що добре знайомий із вдачами купецького середовища, але живе легко, не замислюючись Кулигин, що у п’єсі виступає «викривачем пороків», співчуває бедним, він стурбований тим, щоб поліпшити життя людей, одержавши нагороду за відкриття вічного двигуна. Він супротивник марновірств, поборник знань, науки, творчості, освіти, однак своїх власних знань у нього недостатньо. Активного способу протистояти самодурам він не бачить, а тому воліє скоритися. Зрозуміло, що це не та людина, що здатна привнести новизну й свіжий струмінь у життя міста Калинова.
Серед діючих осіб драми немає нікого, хто не належав би до калиновскому миру. Купці, конторники, бариня із двома лакеями, мандрівниця й покоївка, жваві й лагідні, владні й подначальние — всі вони обертаються в сфері понять і подань замкнутого патріархального середовища. Ці особи необхідні для кращого розуміння того положення, яким визначається зміст діяльності головних персонажів. Із всіх діючих осіб — жителів міста Калинова — тільки Катерина вся спрямована в майбутнє. За словами академіка Н. Н. Скатова, «Катерина вихована не тільки у вузькому світі купецької сім’ї, вона породжена не тільки патріархальним миром, а усім миром національного, народного життя, що вже вихлюпується за межі патріархальності, уже шукаючих нових обріїв».