Твір по літературі: Життя нічліжників до появи луки Деякі люди вступають на помилковий шлях мимоволі, тому що прямого шляху для них не існує Томас Манн Жахливий той, кому вже нема чого втрачати Ґете Незважаючи на те, що п’єса А. М. Горького «На дні» була написана на початку минулого століття (в 1902 році), уже більше ста років відомі режисери-постановники звертаються до неї. У героях п’єси, що опустилися «на дно» життя, можна знайти риси й сучасних нам людей, які не змогли пристосуватися до капіталізму, що народжується, у Росії й волею долі виявилися на узбіччі життя, загрузли в убогості й людських пороках Розповімо про людські долі героїв Горького на прикладі першої дії п’єси. Драматичний добуток призначений для виконання на сцені, у ньому немає описів портрета, пейзажу, інтер’єра, і про характер персонажів читач може судити лише по їхніх репліках. А пейзаж, інтер’єр заміняють авторські ремарки. Оборотний увага на те, як Горький описує нічліжку Костилевих: «Підвал, схожий на печеру. Потовк — важкі кам’яні зводи, закопчені, зі штукатуркою, що обвалилася,».
З перших рядків п’єси нас вражає злидарська обстановка: у підвалі бруд, антисанітарія, хвороби. А на вулиці початок весни, ранок. Видимо світло сонячних променів ніколи не проникне крізь ці кам’яні стіни Але герої Горького не обертають уваги на бруд і зловонье, вони звикли до такого життя, друг до друга й майже не зауважують навколишніх. Кожний герой існує начебто сам по собі, живе своїм життям.
Тому на початку п’єси говорять відразу всі присутні, не очікуючи відповіді, слабко реагуючи на зауваження навколишніх. Паралельно йде відразу кілька діалогів: Діжі й Кліща, Насті й Барона й ін. Діжа пишається тим, що вона вільна жінка, не зв’язана узами шлюбу, і це викликає озлоблення в Кліща. У нього на руках умираюча дружина. Настя, занепала жінка, читає роман «Фатальна любов», що викликає іронічний сміх Барона.
За ширмою — важко хвора Ганна, що нібито ніхто не зауважує, крім Діжі. Пияцтво, лайка, лихослів’я — це нормально, до такого життя всі звикли й не обертають уваги друг на друга Хто ж вони, ці жалюгідні мешканці людського «дна»? У багатьох героїв замість ім’я й прізвища існує лише прізвисько, наприклад, Актор, Барон. По іншому в п’єсі їх ніхто не називає Колишній Актор, що втратив своє ім’я, постійно згадує про своє минуле життя в театрі, у його репліках звучать цитати з відомих п’єс. Але зараз його «організм отруєний алкоголем». Міркуючи про призначення творчих людей, Актор уважає, що «талант — це віра в себе, у свою силу».
Але сам він втратив цю віру, спився, втратив роботу й виявився «на дні». Повія Настя мріє про світлу й чисту любов, але це викликає лише сміх навколишніх. Дівчина намагається вийти з порочного кола, покинути нічліжку й почати нове життя, але це лише неї мрії Бубнов, що був кушнір, згадує про те, що колись «свій заклад мав», працював, а тепер і він один з мешканців «дна», нікому не потрібна людина Про минуле Барона говорить його прізвисько. Він був заможною людиною, народився в багатій сім’ї, але теж спився, промотав свій стан, виявився в нічліжці для жебраків і живе на утриманні в Насті. Багато хто з мешканців підвалу навіть не вірять його оповіданням про колишнє благополуччя Слюсар Кліщ заробляє на життя тим, що підганяє ключі до старих замків. І все-таки він пишається цим: «Я — робоча людина … Мені дивитися на них соромно … я з малого років працюю».
Кліщ мріє вирватися з нічліжки й почати нове життя, як тільки вмре Ганна Сатин — «інтелігент», «філософ». Його мовлення відрізняється від мешканців нічліжки. У ній багато слів, часом не зрозумілих ні навколишнім, ні йому самому. «Макробиотика», «оранон», «сикамбр» і ін. Він уважає себе освіченою людиною, тому що служив на телеграфі, читав багато книг.
Сатин багато міркує, часом говорить афоризмами: «Многим гроші легко дістаються, так деякі легко з ними розстаються». Своє небажання працювати він пояснює так: «Коли працю — задоволення, життя гарне! Коли праця — обов’язок, життя — рабство!» І з ним не можна не погодитися. Але природний розум не знайшов собі застосування.
А хто Сатин у сьогоденні? Лише один зі злиденних п’яниць, мешканців нічліжки А Васько Попіл ніколи й не мав професії. Для нього не існує ідеалів, він не прагне працювати, тому що живе злодійством: «… усяка людина хоче, щоб його сусід совість мав, так нікому, бачиш, не вигідно мати-те її … честь-совість богатим потрібна». Він не може жити по-іншому, тому що злодій і син злодія. Однак і в цій людині збереглася доброта, наївність, вона тягнеться до чистоти й добра. Але Васько Попіл попадає в рабство «сильних миру цього».
Власник нічліжки Костилев виявляється ще більш низькою людиною: він не віддає Василю гроші за крадені годинники, уважаючи, що Попіл і так многим йому зобов’язаний. Його дружина Василиса теж у кабалі у свого чоловіка, що удвічі її старше: «Озвірієш із такого життя… Прив’яжи всякої живої людини до такого чоловіка, як неї…» Вона теж нещасна, і її любов до Васька Попелу — виклик сімейному деспотизму. Заради Василиси злодій готовий вчинити злочин — убити Костилева.
Страшною ненавистю воспилала Василиса до сестри Наталі, коли довідається про зраду коханця. Вона готова її вбити, аби тільки зберегти Василя для себе От таким страшним життям живуть мешканці нічліжки. Їх поєднує те, що майже всі вони «колишні»: колишній Актор, що був Барон, що був кушнір, що був телеграфіст … Їхнє сьогодення — безпробудне пияцтво, злидарське існування в сирому підвалі. Вони живуть лише ностальгічними спогадами про минуле, часом ідеалізуючи його. Але й майбутнього в них немає. Воно жахливо так само, як і сьогодення.
Але найстрашніше в тім, що герої й не прагнуть змінити себе й своє життя. У цій п’єсі так багато загального із сучасної нам Росією кінця XX початку XXI століття! І все-таки я вважаю, що кожна людина сам «коваль свого щастя», сам винуватий у тім, що не зміг знайти вихід зі складної ситуації, загруз у пияцтві й викинутий «на дно». Адже «у кареті минулого далеко не виїдеш». Необхідно бути сильніше обставин і не залежати від слабостей