Життєвий і творчий шлях Олександра Ісайовича Солженицина Ім’я Олександра Солженицина, довгий час колишнє в нашій країні під забороною, нарешті-те по праву зайняло своє місце в історії росіянці літератури Після видання в Росії «Архіпелагу ГУЛАГ» (а відбулося це лише в 1989 році) ні в росіянці, ні у світовій літературі не залишилося, здавалося, добутків, які представляли б більшу небезпеку для радянського режиму. Ця книга розкрила всю сутність тоталітарного режиму. Завіса неправди й самообману, що усе ще застеляла ока многим нашим співгромадянам, спала. Після всього, що відкрила читачам ця книга-документальне свідчення, після того, як у пам’яті запам’ятався дивовижний, фантастичний мартиролог жертв «будівництва комунізму» у Росії за роки радянської влади, — уже, здається, нічого не дивно й не страшно! Короткий життєпис Олександра Ісайовича Солженицина: дата народження — грудень 1918 року, місце народження — місто Кисловодськ; батько походило із селян, мати — дочка пастуха, що став згодом заможним хуторянином. Після середньої школи Солженицин закінчує в Ростові-на^-Доні фізико-математичний факультет університету, одночасно надходить на заочне відділення в Московський інститут філософії й літератури.
Не закінчивши в останньому двох курсів, іде на війну, з 1942 по 1945 рік командує на фронті батареєю, нагороджений орденами й медалями. У лютому 45-го у званні капітана арештований за критику Сталіна й засуджений на вісім років (перебував на так званих загальних роботах у політичному Особлаге). Потім був переведений у Казахстан «навічно», однак після последовавшей у лютому 1957 року реабілітації працював шкільним учителем у Рязані. Після опублікування в 1962 році «Одного дня Івана Денисовича» був прийнятий у Сполучник письменників, з якого через сім років був виключений. В 1970 році визнаний гідним Нобелівської премії по літературі. В 1974-м у зв’язку з виходом першого тому «Архіпелагу ГУЛАГ» насильно виселений зі СРСР.
До 1976 року жив у Цюріху, потім перебрався в американський штат Вермонт, природою напоминающий середню смугу Росії Такий нелегкий життєвий шлях письменника. Сьогодні можна із упевненістю сказати, що його творчість повернулася на Батьківщину Ще напередодні свого 60-летия Солженицин почав видавати зібрання творів з підзаголовком «Відновлені справжні доцензурние тексти, заново перевірені й виправлені автором. Інші добутки друкуються вперше». ДО 1988 року вийшли у світло вже вісімнадцять томів Хоча сам письменник і затверджував, що найбільш манлива його в літературі форма — «поліфонічна з точними прикметами часу й місця дей ствия», з п’яти його великих речей, як це не дивно, романом у повному змісті є лише «У колі першому», тому що «Архіпелаг ГУЛАГ» відповідно до підзаголовка — «досвід художнього дослідження», епопея «Червоне колесо» — «оповідання в отмеренних строках», «Раковий корпус» — по авторській волі, «повість», а «Один день Івана Денисовича» — оповідання Роман «У колі першому» писався тринадцять років і має сім редакцій. Сюжет його полягає в тому, що дипломат Володин дзвонить в американське посольство, щоб сказати про те, що через три дні в Нью-Йорку буде украдений секрет атомної бомби. Підслуханий і записаний на плівку розмову доставляють на «шарашку» — у науково-дослідну установу системи МГБ, у якому ув’язнені створюють методику розпізнавання голосів Зміст назви роману роз’яснене зеком: «Шарашка — вище, краще, перше коло пекла». Володин дає інше роз’яснення, вичерчуючи на землі коло: «От бачиш коло? Це — батьківщина.
Це — перше коло. А от другий, він ширше. Це — людство. І перше коло не входить у другий. Отут забори забобонів. І виходить, що ніякого людства немає. А тільки батьківщини, батьківщини й різні в усіх…» «Один день Івана Денисовича» був задуманий автором на загальних роботах в екибастузском особливому таборі. «Я тягав носилки з напарником і подумав, як потрібно б описати увесь табірний світ одним удень», — згадував Олександр Ісайович У повісті «Раковий корпус» Солженицин висунув свою версію «порушення рака»: сталинизма, червоного терору, репресій Чим притягає творчість Солженицина?
Правдивістю, болем за що відбувається, прозорливістю. Письменник, історик, він увесь час попереджає нас: не втратьтеся вистории. «Скажуть нам: що ж може література проти безжалісного натиску відкритого насильства? А не забудемо, що насильство не живе одне й не здатне жити одне: воно неодмінно сплетене з неправдою», — писав А. И. Солженицин. Я вважаю, що письменники й художники своїми добутками допомагають людям перемогти неправду.
Таке й вся творчість Солженицина, що видається письменника наших днів і великої людини.