Зібрати в купу все дурне

Зібрати в купу все дурне...

У жовтні 1835 року Н. В. Гоголь доступився до створення своєї, напевно, кращої комедії - комедії "Ревізор". Небагато раніше в листі до А. С. Пушкіна Гоголь просив підказати йому який-небудь новий сюжет, "чисто російський анекдот", обіцяючи, що зробить із нього комедію, що вийде "смішніше риса". Пушкіна поділився з Гоголем одним зі своїх сюжетів - анекдотом про проїзний рядового чиновника, прийнятому в провінції за поважну особу. У грудні 1835 р. комедія була закінчена й у наступному році поставлена на сцені Александринского театру в Петербурзі. Вона мала надзвичайний успіх; її з більшим задоволенням подивився сам Микола I і помітив, що в п'єсі "усім дісталося", а найбільше йому

Що ж викликало сміх у глядачів? Насамперед - персонажі комедії. Гоголь показав неймовірно смішні й у той же час надзвичайно достовірні, пізнавані типи людей. Перед нами з'являються не просто окремі чиновники якогось провінційного містечка, а цілі збірні образи. Кожний з них по-своєму смішний і по-своєму типовий

Так, городничий Антон Антонович Сквозник-Дмухановский - "уже пристарілий на службі й дуже недурний по-своєму людина", що пройшла всі службові сходи й знають всі порядки, що вміє хабарничати й спритно давати їх. Суддя Ляпкин-Тяпкин прочитав "п'ять або шість книг" і тому вважається або ледь вільнодумцем і якобінцем. Опікун богоугодних установ Земляника, незважаючи на свою товщину й зовнішню неповороткість, - великий "проноза й шахрай"; він дуже послужлив і метушливий, любить доносити на своїх товаришів по службі. Поштмейстер Шпекин -"простодушний до наївності людин", що обожнює читати чужі листи й найбільш понравившиеся навіть залишає собі на пам'ять і читає вголос своїм знайомим. Головний персонаж комедії - Хлестаков - хлопець років двадцяти трьох, небагато приглуповатий і "без царя в голові". Як ми бачимо, усе без винятку персонажі комедії охарактеризовані автором досить саркастично. Гоголь широко використовує прийом "мовців" імен. Чого коштують тільки прізвища місцевих поліцейських: Уховертов, Держиморда, Свистунів. А суддя Ляпкин-Тяпкин; а доктор Гибнер, явно його прізвище утворене від дієслова "гинути".

Надзвичайно смішний і сюжет комедії. Чиновники, налякані звісткою про приїзд таємного ревізора, приймають дрібного чиновника Хлестакова за важливу шишку. Вони підлещуються перед ним, усіляко догоджають його, дають йому гроші. І це при тім, що сам Хлестаков майже до кінця дії так і не розуміє, за що ж йому зроблені такі почесті. Він ні своїм зовнішнім виглядом, ні звертанням анітрошки не нагадує теперішнього ревізора. Хлестаков, здається, поводиться дуже нерозумно, постійно

Проговорюється, видає своє искреннее положення: він у близьких відносинах з "самим" начальником відділення його навіть хотіли зробити колезьким асессором; він живе на четвертому поверсі в дохідному будинку, де селилися тільки дрібні чиновники. Після

Обіду сп'янений вином і загальною повагою Хлестаков починає вже хвастати без удержу: він близько знаком із самим

Пушкіним; сам пише; його перу належать відомі добутки; його боїться державна рада й незабаром зроблять у фельдмаршали... Будь-яка людина відразу б могла "розкусити" Хлестакова; але чиновники настільки перелякані, що приймають його відверту неправду за чисту монету й нічого не підозрюють до самого кінця - до читання хлестаковского листа. Чому так відбувається? Тому, що кожний із чиновників почуває за собою певні "грішки". Персонажі комедії

Являють собою "корпорацію різних службових злодіїв і грабіжників", як написав В. Г. Бєлінський в одному з листів до Гоголя. Городничий, наприклад, безсоромно краде казенні гроші й грабує населення. Він обклав місцевих купців своєрідною даниною; одержує від них підношення й стежить лише за тим, щоб кожний одержував відповідно до чина. "Дивися! не по чині береш!" - розпікає він квартального, котрий замість покладених "по чині" двох аршинів сукна взяв у купця набагато більше.

Суддя Ляпкин-Тяпкин відкрито визнає, що хабарничає, але хортицями щенятами, і це як би за хабарі не вважається. І сам Городничий прагне при зустрічі з "ревізором" Хлестаковим першою справою дати йому хабар і радується, коли той берет гроші. Можна сказати, що це вже стало нормою в місті. Але Гоголь не випадково вибирає для дії комедії цей нічим не примітне повітове місто; тим самим він як би підкреслював, що подібні характери поширені по всій державі й у цьому місті, як у краплі води, відбилася вся Росія. Такі городничие, судді, опікуни, поштмейстери були в кожному малому й великому місті Російської імперії; і тому сміх Гоголя - це гіркий сміх: йому було боляче й соромно бачити все це

В "Ревізорі" Гоголь виступає як драматург-новатор. Він першим так вірогідно показав на сцені російську дійсність. Це реалістична комедія, хоча містить у собі елементи типової "комедії характерів" і "комедії положень". Але для письменника було важливим не розсмішити глядача, а висміяти певні пороки суспільства. Не випадково

Письменник взяв як епіграф до п'єси прислів'я "На дзеркало неча нарікати, коли морда крива". І драматургічний конфлікт у комедії не любовний, як було звичайно, а соціальний. Гоголь піднімає традиції "класичної" комедії й створює нову, реалістичну російську комедію, що одержала розвиток у творчості Островського й Чехова


Загрузка...