Зикова Е. П. Чудесне й надприродне у свідомості англійських просвітителів
ідей і їхнього впливу в суспільстві. Проте, готичний роман є дітищем Освіти, закономірним плодом розвитку його ідей. Готичні романісти, починаючи з Г. Уолпола, думали, що змістовно вони відновлюють середньовічний жанр roma), однак характер чудесного й відношення до нього змінилися радикальним образом.)»Об фантастичному»[2] розмежування між поняттями фантастичного-чудесного й фантастичного-надприродного. Чудесне для нього те, що сприймається як належне, не викликаючи подиву (як мовець вовк або столітній сон красуні в казці), надприродне ж епохи поширення готичного роману (який, народившись в XVIII в., продовжив свою історію й в XIX в. і . Чудо в середньовічному романі настільки ж часто допомагає героєві, як і перешкоджає йому, воно може дивувати й навіть вражати, але ніколи не викликає того панічного страху, який випробовують герої готичного роману, зштовхнувшись із надприродним. Готичний роман недарма називають також романом жахів, тому що ніяких інших емоцій загадкові події, що відбуваються в ньому, по визначенню викликати не повинні. Чому ж чудесне так радісно сприймається середньовічною свідомістю й чому надприродне викликає тільки страх?) Існує ряд робіт, що розглядають еволюцію релігійної свідомості в його взаєминах з наукою в епоху раннього Нового часу. Я опираюся в основному на дві з них, виконані на англійському матеріалі: це фундаментальна праця Кейта Томаса «Релігія й захід магії»[3] і книга Р. Стоку «Священне й демонічне від сера Томаса Брауна до Вільяма Блейка»[4].) прояву Божественного втручання в людське життя. Протестантські реформатори обвинуватили католицизм у змішанні релігії й магії. Вони затверджували, що чудеса потрібні були християнству для звертання невіруючих у період становлення, але як тільки воно зміцнилося й стало пануючої, необхідність у чудесах відпала. У сучасному світі людин, що претендує на те, щоб творити чудеса, богохульствует. Католицький священик, упевнений, що якщо він вимовляє відому словесну формулу над хлібом, то він перетворюється в Тіло Христово, займається, по поданнях протестантів, магією. Деякі найбільш запопадливі протестантські теологи прямо дорівнювали «папістів» до чаклунів, знаходячи єдину різницю між ними в тім, що перші роблять свої обряди привселюдно, а другі відтворив ту ж протестантську критику католицького таїнства меси.) спілкуватися із протестантом за допомогою чудес. Божа всемогутність проявляється для нього в подіях повсякденного життя; так розвивається вчення про Провидіння, відповідно до якого у світі немає нічого випадкового, і в кожній події, важлив або тривіальному, варто бачити десницю Добродії. Протестантські теологи розробляють також вчення про special Provide) явища матеріального світу, поневоле виявляється, що вся сфера чудесного, сверхприродного залишається на відкуп магам, чаклунам, відьмам, знахарям, провісникам і відповідно до їх загальному володареві дияволові. Не випадково XVII століття в Англії відомий не тільки як час становлення й перших вражаючих відкриттів природничих наук, але і як час запеклої полеміки навколо чаклунства й магії, час прямих репресій, судових процесів над відьмами й жорстокими стратами.) і інших, які тепер ще більш послідовно заперечують і чудеса біблійних часів, і необхідність релігійного одкровення, і існування особистого Бога, і затверджують, що ідея всеблагого безособового божества, що сотворили мир, природно виводиться всякою розумною свідомістю, що спостерігає мир навколо себе й переконується в неймовірній складності, погодженості й домірності його частин. Деисти тим легше розправляються із чудесами, що ця сфера вже дискредитована як сфера впливу магії й чаклунства. По суті їм доводиться боротися з тим, що вони можуть назвати марновірствами й забобонами, а бути викритим у марновірстві ганебно для будь-якого просвітителя. Досить згадати, як активно борються з марновірствами у своїх журналах Стиль і Аддисон.) їхньому світосприйманні, тобто до ідеї існування примар і примар[5]. Питання про принципову можливість або неможливість чудес стає предметом дискусії й теологів, і вчених, переміняючи тему чаклунства й магії, що переважала в дискусіях XVII сторіччя. При цьому, як відзначають дослідники, ні Ньютон, ні Бойль не поспішали підписатися під твердженням про принципову неможливість чудес. Але науковий доказ повинне опиратися на досвідчене знання й експеримент, тому щоб науково визнати чудо, воно повинне бути за всіма правилами документально засвідчено. Давид Юм затверджує, що чим більше винятково явище, тим