Твір по літературі: Злочин і покарання катерини кабановой і катерини ізмайловій Але багатьох, захлебнувшихся любов’ю, Не докричишся, скільки не клич Їм рахунок ведуть поголоска й пустословье. Але цей рахунок замешен на крові А ми поставимо свічі в узголів’я Загиблих від небаченої любові В. С. Висоцький «Гроза» А. Н.
Островського. «Леді Макбет Мценского повіту» Н. С. Лєскова.
Два знаменитих добутки двох великих російських письменників. Вони були створені приблизно в те саме час (1859 і 1865 р.). Навіть головні героїні — обидві Катерини. Нарис Лєскова, щоправда, можна вважати своєрідною полемікою з автором «Грози». Так, по-різному показують ці письменники долі своїх героїнь, по-різному зображують і силу їхніх характерів. Спробуємо зіставити героїнь цих добутків Катерина Петрівна Кабанова.
Молода невістка в сім’ї Кабанових стала ізгоєм, каменем спотикання для свекрухи. Марфа Ігнатіївна Кабанова бачить у невістці лише жінку, що украла в неї сина, що має більший вплив на нього. Островський зображує конфлікт у купецькій сім’ї, деспотичне відношення свекрухи до невістки, висуваючи на перший план добутку вічну проблему батьків і дітей, взаємодія поколінь. Цілком природно, що молода жінка шукає любові й розуміння поза сім’єю, де вона не може виявити щирих почуттів, де вона безправна й безмовна, де потоптане її людське достоїнство.
І вона, як їй здається, знаходить цю любов і розуміння в Борисі, що на перевірку виявляється таким же, як і її безмовний чоловік Тихін, тільки «утворений». Під час отлучки Тихона вона таємно зустрічається з Борисом. Але вона не може брехати чоловікові, дивлячись йому в очі. Її пряма, чесна натура не витримує неправди й гріха, і вона при всіх у всім зізнається чоловікові. Під вантажем докорів свекрухи й власної душі вона не може жити далі, не може упокоритися з положенням, що її чекає в будинку свекрухи. Катерина кидається у Волгу. Тепер вона вільна. Але як смутно таке звільнення.
На жаль, для такої героїні, який була Катерина Кабанова, іншого виходу із ситуації, що створилася, не було. Нам втішно бачити звільнення Катерини — хоч через смерть, якщо не можна інакше. Головною героїнею нарису Лєскова «Леді Макбет Мценского повіту» теж є молода купчиха, Катерина Львівна Ізмайлова. Її чоловік, до речі, набагато старше її, постійно в роботі, в отлучках. Їй нудно й самотньо у великому багатому будинку. І от з’являється Сергій, молодий гарний прикажчик. Катерина захоплена, її захоплення швидко переходить у пристрасть.
Вона на все готово заради своєї грішної, злочинної любові, заради свого коханого. І починається кривава, страшна низка вбивств заради любові: спочатку Катерина Львівна вбиває свекра, що довідався про її роман із Сергієм; потім, уже разом із Сергієм, свого чоловіка, а потім малолітнього племінника Федю, що міг би заперечити її права на спадщину. На третім злочинницькому вбивстві Сергій і Катерина піймані. Публічне пороття батогами — і Катерина Львівна із Сергієм заслані в Сибір. Сергій миттєво втрачає інтерес до Катерине Львівни, як тільки та перестає бути багатою й впливовою купчихою.
Він захоплений іншою жінкою, доглядає за нею на очах у Катерини Львівни й сміється над її любов’ю. Фінальний акорд так само страшний, як і все оповідання, — Катерина вбиває свою суперницю, Сонетку, і вмирає сама, кинувшись у холодні хвилі ріки. Так закінчує Лєсков цей добуток, що нагадує по розжаренню страстей шекспірівські трагедії Потрібно відзначити, що в головних героїнь цих добутків, Катерини Петрівни й Катерини Львівни, багато загального. Так, обидві вони з купецького середовища, з купецьких сімей, заміж вийшли без любові, в обох немає дітей. (Правда, Катерина Львівна родить дитину в тюремній лікарні, але відразу від нього відмовляється: «Не треба його мені зовсім».) У будинку панує нудьга, від якої «весело навіть повіситися». Цілком природно, що рішучі, волелюбні жінки прагнуть до любові як до звільнення з-під домашнього гніта. Вони знаходять неї.
Але після цього кожна героїня поводиться по-своєму, згідно тої моралі, тим духовним і психологічним установкам, які в них закладені. Саме в цьому й проявляються головні їх відмінності Катерину Петрівну любов і прагнення на щастя піднімають, вона стає над своїм середовищем, піднімається над «темним царством». Любов, один раз пізнане щастя, роблять нестерпним подальше перебування у владі колишніх цінностей. Вона набожна, їй не властива жорстокість і деспотизм. Для неї, незлобивої, шляхетної, з живою душею й трепетним серцем, залишається одне — кинутися Вволгу. Катерина Львівна ж — плоть від плоті «темного царства». Любов до Сергія будить у ній аж ніяк не піднесені почуття, а низинні інстинкти, порочні страсті. Катерина Ізмайлова — вольова, сильна, рішуча жінка, але їй далекі мрійність, романтичність, богобоязливість Катерини Кабановой.
Вона готова продати душу дияволові, зробити ланцюг страшних злочинів, аби тільки її коханий був з нею. Вона згодна перенести всі випробування долі (і покарання батогами, і каторгу) заради своєї любові, своєї темної пристрасті. Єдине, що не може винести вона, — це приниження, попрання її людського достоїнства, знущання улюбленого, його зради. І помста її страшна: смерть у вирі без єдиного звуку або стогону разом із суперницею. Вона вмирає, але вмирає незломлена, нескорена, як і раніше залишаючись особистістю. По силі впливу на читачів образ Катерини Ізмайловій досягає в нарисі Лєскова трагічної висоти Катерина Кабанова вчиняє злочин: вона змінює чоловікові, що неї любить всією душею, змінює з людиною, що її не коштує. І вона покарана — вона карає себе сама, попрощавшись сжизнью.
Злочину, доконані Катериной Ізмайлової, більше жахливі: зрада, убивства. Але вона також покарана: вона втратила все. Загублено й багатство, і сім’я, вона привселюдно побита батогами, заслана на каторгу, у підсумку вона кинута коханим, принижена коханою людиною заради іншої жінки. Але йде з життя вона, не покаявшись, не повинившись. Вона вмирає так само, як і жила: вчиняє подвійний злочин — убивство й самогубство Долі двох жінок, сила їхніх особистостей не можуть залишити читачів байдужими, не можуть не викликати подиву й замилування перед силою їх грішної любові