Зміст назви. «Герой часу» у романі «Батьки й діти». Художній прийом «психологічної пари»
Назва роману «Батьки й діти» часто розуміється досить спрощено: зміна суспільної ідеології поколінь, конфлікт аристократів і різночинців. Але роман Тургенєва не вичерпується однією лише соціальною сферою, він має й психологічне звучання. І зводити весь зміст добутку винятково до ідеології — значить розуміти його «по-базаровски». Адже й сам Базарів уважає, що суть нового часу в необхідності змести з особи землі всі, зроблене «батьками», дискредитувати їх, з їх «принсипами» і мораллю, в ім’я мрячного «світлого майбутнього». Таке вульгарне спрощення змісту епохи й роману, цю епоху що відтворить і досліджує, непробачно. Проблема батьківства — одна з найважливіших, це проблема єдності розвитку всього людства. Тільки усвідомлення людиною своїх корінь, свого глибокого духовного зв’язку з минулим дає йому майбутнє. Зміна поколінь — процес завжди непростої й небезболісний. «Діти» приймають у спадщину від «батьків» весь духовний досвід людства. Зрозуміло, вони не повинні рабськи копіювати «батьків», необхідно творче переосмислення їх життєвого credo — але переосмислення на основі поваги до принципів предків. В епоху соціальних потрясінь така переоцінка цінностей новим поколінням відбувається набагато більш жорстко й жорстоко, чим це необхідно. І результати завжди бувають трагични: занадто багато чого в поспіху втрачаються, занадто складно ці пробіли заповнювати
У Росії ХIХ століття найсильнішим соціальним потрясінням виявилося повстання декабристів. Покоління, для якого період становлення пройшов в епоху миколаївської реакції, не змогло сприйняти високий кодекс честі своїх батьків, «Загубленим поколінням» стане воно в російської історії. «Юрбою угрюмою й незабаром позабутої» назве його один із кращих синів цього покоління М. Ю. Лермонтов, що осяг вся трагічність для духовного життя суспільства подій 14грудня. Відбувся розрив у ланцюзі поколінь, одна ланка — випало: И порох наш зі строгістю судді й громадянина Нащадок образить презирливим віршем, Глузуванням горькою обманутого сина Над батьком, що промотався, — пророкував він
Уведене Лермонтовим поняття «герой часу» означає людини, найбільш типового для даної епохи, характер і доля якого сформовані цією епохою, відбивають її болі й лиха, зльоти й падіння
Зрозуміло, покоління не може складатися з одних «героїв часу». Основну масу людей епоха як би «зачіпає краєм», вони до будь-якої епохи вміють пристосуватися. І це чудово — уявіть собі покоління з одних Печориних або Базарових! Неможливо: життя би зупинилося
Роман Тургенєва побудований так, що в ньому відбиті вічні типи: «герої часу» і звичайні люди. Брати Кірсанови саме становлять таку психологічну пару
Павло Петрович невипадково названий Писарєвим «маленьким Печориним». Він дійсно не тільки належить до того ж поколінню, але й виявляє собою «печоринский» тип. «Помітимо, що Павло Петрович взагалі не батько, а для добутку з такою назвою це далеко не байдуже. Павло Петрович — неодружена душа, нічого від нього «народитися», відбутися не може; саме в цьому й полягає все призначення його існування в тургеневском романі», — коментує А. Жук
Композиційно роман Тургенєва побудований на з’єднанні прямого, послідовного оповідання й біографій основних героїв. Ці історії переривають плин роману, ведуть нас в інші епохи, обертають до джерел происходящего в сучасності. Життєпис Павла Петровича Кірсанова підкреслене «випадає» із загального ходу оповідання, воно навіть стилістично чужорідно роману. І, хоча читач довідається про історію Павла Петровича з оповідання Аркадія, зверненого до Базарову, мова цього оповідання нічим не нагадує стиль спілкування молодих нігілістів. Тургенєв максимально наближається до стилю й образності романів 30-х- 40-х років Х1Х століття, відтворить особливий стиль романтичного оповідання. У ньому все веде від реальної, приземленої повсякденності. Ми так і не довідаємося теперішнього ім’я загадкової улюбленої Павла Петровича: вона фігурує під умовно-літературним ім’ям Неллі, або під таємничим «княгиня Р». Не довідаємося, що млоїло її, що змушувало метатися по всій Європі, переходити від сліз до сміху й від безтурботності до зневіри. Багато чого в ній не буде розгадано читачем. Так це й неважливо. Головне зрозуміти, що в ній так залучило Павла Кірсанова, на чому ґрунтується його неземна пристрасть? А от це саме задоволено ясно: саму загадковість Неллі, багатозначна її порожнеча, її одержимість «їй самої невідомими силами», її непередбачуваність і непослідовність і становлять її зачарування для Кірсанова
Любов і дружба в житті Базарова Всі люди різні, і кожний розуміє любов і дружбу по-своєму. Для одних знайти кохану людину є мета й сенс життя, а дружба невід’ємне поняття для щасливого існування. Ці люди становлять більшість. Інші вважають любов вигадкою, «нісенітницею, непрощенною дурницею»; у дружбі шукають однодумця, борця, а не людини, з яким можна пооткровенничать на особисті теми. Таких людей мало, і до таких людей ставиться Євгеній Васильович Базарів
Його єдиний друг — Аркадій — наївний, що не сформувався молодик. Він прив’язався до Базарову всією душею й серцем, обожнює його, любить кожне слово. Базарів почуває це й хоче виховати з Аркадія людини, подібного собі, що заперечує сучасного суспільного лада, що приносить практичну користь Росії. Підтримувати дружні відносини з Базаровим хоче не тільки Аркадій, але й деякі, так звані, » дворяни-прогресисти». Наприклад, Ситників і Кукшина. Вони вважають себе сучасними молодими людьми й бояться відстати від моди. А тому що нігілізм — віяння моди, то вони приймають його; але приймають частково й, треба сказати, самі непривабливі його сторони: неохайність в одязі й розмові, заперечення того, про що не мають ні найменшого подання. І Базарів прекрасно розуміє, що це люди нерозумні й непостійні — він не приймає їхні дружби, він всі надії покладає на молодого Аркадія. Він бачить у ньому свого послідовника, однодумця. Базарів з Аркадієм часто розмовляють, багато чого обговорюють. Аркадій вселив собі, що згодно з Базаровим у всім, розділяє всі його погляди. Однак, всі частіше між ними стали виникати розбіжності. Аркадій усвідомлює, що не може прийняти всі судження Базарова. Зокрема, він не може заперечувати природу й мистецтво. Базарів уважає, що «природа — це не храм, а майстерня, і людина в ній — працівник». Аркадій уважає, що природою треба насолоджуватися, і із цієї насолоди черпати сили для роботи. Базарів сміється над «стареньким романтиком» Миколою Павловичем, коли той грає на віолончелі; Аркадій навіть не посміхається його жарту, але, незважаючи на виниклі розбіжності, продовжує любити й поважати свого «учителя». Базарів не зауважує зраду в Аркадію, і тому його одруження зовсім виводить Євгенія з рівноваги. І Євгеній вирішує розстатися з Аркадієм, розстатися назавжди. Аркадій не виправдав його надій, він підвів його. Базарову гірко це усвідомлювати й важко відректися від друга, але він зважується на це. І їде з такими словами: «… ти надійшов розумно; для нашої гіркої, бобильной життя ти не створений. У тобі немає ні зухвалості, ні злості, а є молода сміливість, так молодий запал, для нашої справи це не годиться… Ти славний малий; але ти все-таки мякенький, ліберальний панич». Аркадій не хоче розставатися з Базаровим, він намагається зупинити друга, але той непохитний у своєму жорстокому рішенні
Отже, перша втрата — втрата друга
Любов — почуття романтичне, а тому що нігілізм відкидає все, що не приносить практичної користі, то відкидає й любов
Базарів приймає любов тільки з фізіологічної сторони відносин між чоловіком і жінкою: «Подобається тобі жінка — намагайся домогтися користі, а не можна — ну, не треба, відвернися: земля не клином зійшлася».
Любов до А. С. Одинцовій уривається в його серце раптово, не запитуючи його згоди й не радуючи його своєю появою. Ще на балі Одинцова привернула увагу Базарова: «Це що за фігура? На інших осіб не схожа». Ганна Сергіївна здалася йому дуже гарною молодою жінкою. Він із цікавістю приймає її запрошення погостювати в її маєтку Никольском. Там він відкриває для себе дуже розумну, хитру, бувалу дворянку. Одинцова, у свою чергу, познайомилася з людиною неординарним; і гарній, самолюбній жінці схотілося зачарувати його своїми чарами. Базарів і Одинцова проводять разом багато часу: гуляють, розмовляють, сперечаються, словом, пізнають один одного. І в обох відбувається зміна. Базарів уразив уяву Одинцової, вона займав неї, вона про нього багато думала, їй було цікаво в його суспільстві. «Вона начебто хотіла і його випробувати, і себе зазнати».
А що відбувалося в Базарове! Він остаточно закохався! Це ж теперішня трагедія! Валять всі його теорії й доводи. І він намагається відіпхнути від себе це нав’язливе, неприємне почуття, «з обуренням усвідомить романтика в самому собі». А, тим часом, Ганна Сергіївна продовжує кокетувати перед Базаровим: вона запрошує його на відокремлені прогулянки в саду, викликає на відверту розмову. Вона домагається його визнання в любові. Це було її метою — метою холодної розважливої кокетки. Базарів не вірить у її любов, але в його душі тепліє надія на взаємність, і в пориві страсті він кидається до неї. Він забуває геть усе, хоче лише бути з улюбленої, ніколи не розставатися з нею. Але «Одинцовій стало страшно й шкода його». «Ні, бог знає, куди б це повело, цим не можна жартувати, спокій все-таки найкраще на світі… » Отже, він відкинутий. Це друга втрата — втрата улюбленої жінки. Базарів дуже важко переживає цей удар. Він їде додому, гарячково шукає собі заняття й, нарешті, заспокоюється своєю звичною роботою. Але Базарову з Одинцовій призначено було ще зустрітися — в останній раз
Раптово Базарів занедужує й посилає нарочного до Одинцової: «Скажи, що кланятися велів, більше нічого не потрібно. » Але це він тільки говорить, що «більше нічого не потрібно», насправді він робко, але сподівається побачити улюблений образ, почути ніжний голос, глянути в прекрасні очі. І мрія Базарова збувається: Ганна Сергіївна приїжджає й навіть привозить із собою доктори. Але приїжджає вона не з любові до Базарову, вона вважає своїм обов’язком вихованої жінки віддати останню шану вмираючий. Побачивши його, вона не кинулася зі слізьми до його ніг, як кидаються до коханої людини, «вона проста злякалася якимось холодним і томливим переляком. » Базарів зрозумів неї: «Ну, спасибі. Це по-царському. Говорять, царі теж відвідують умираючих». Він дочекався її, і на улюблених руках умирає Євгеній Васильович Базарів. Умирає сильним, вольовим, що не отказались від своїх суджень, що не отчаялись у житті, але самотнім і відкинутим
Жаль, що життя такої людини обірвалося так рано. З його бажанням і волею він би домігся свого, приніс би практичну користь Росії, а може, і не тільки Росії