«Зубр» — повість Граніна про великий ученого Особливість його таланта полягала в тому, що він умів знаходити головне й займатися ним Д. Гранін Свою повість «Зубр» Данило Гранін присвятив знаменитому вченому Н. В. Тимофєєву-Ресовскому. Це була особистість історична, яскрава й обдарована.
Відразу хочеться сказати слова подяки письменникові, що завзято домагався відновлення чесного ім’я вченого Гранін знав особисто свого героя, спілкувався з ним, захоплювався його могутнім інтелектом, «талантищем», величезною ерудицією, дивною пам’яттю, незвичайним поглядом на що відбувається. У якийсь момент він зрозумів, що про цю людину треба написати книгу, тому й «вирішив записати його оповідання, зберегти, заховати в касети, у рукописі» як безцінний історичний матеріал і доказ невинності вченого Письменник порівнює Тимофєєва-Ресовского із зубром, рідкою древньою твариною, підкреслюючи цю подібність виразним описом зовнішності героя: «Могутня його голова була надзвичайна, маленькі вічка свер розжарюй исподлобья, колюче й зірко»; «густа сива грива його куйовдилася»; «він був важкий і твердий, як морений дуб». Гранін згадує про відвідування заповідника, де бачив, як теперішній зубр виходив з хащі. Він був «зайво великий поруч із козулями» і іншою живністю заповідника Вдало знайдена метафора дозволяє авторові називати свого героя Зубром, тим самим підкреслюючи його винятковість і перевагу над навколишніми Ми довідаємося про генеалогічні коріння Тимофєєва.
Виявляється, він є нащадком древнього дворянського роду, чиє «дійство було заповнено пращурами не тільки дев’ятнадцятого, але й ранніх століть» аж до Івана Грозного; учений добре знав своїх предків, що говорить про високу культуру героя, його духовному багатстві Червоноармієць у роки громадянської війни й одночасно студент Московського університету, Зубр, проте, не має певних політичних переконань. Він думає, що їх можуть мати тільки комуністи й «біляки». Його ж переконання були просто патріотичними: «…соромно — усі воюють, а я як би відсиджуюся. Треба воювати!» Письменник з більшою увагою спостерігає за становленням майбутнього генетика, за тим, як «…з отрока, що філософствує, Колюша перетворювався в сумлінного зоолога, готовий день і ніч возитися із усякою водною поганню». Гранін відзначає широту й розмаїтість інтересів ученого: це поезія Валерія Брюсова й Андрія Білого, лекції Грабаря по історії живопису й Треньова про давньоруське мистецтво.
Письменник відзначає, що Тимофєєв міг зробити кар’єру співом, — «голос у нього був рідкий по красі». Але Герой повести став біологом, хоча «наукова праця не давала ні пайків, ні грошей, ні слави». Так починався великий подвиг ученого, так починалася його життєва драма В 1925 році Микола Тимофєєв-Ресовский був відправлений у Німеччину для створення лабораторії. Письменник переконливо й точно передає неповторний дух історії, пов’язаний з бурхливим розвитком природничо-наукової думки.
Перед нами з’являються видатні вчені зі світовим ім’ям, що створили блискучі теоретичні роботи. На сторінках повести ми зіштовхуємося зі спеціальною термінологією, довідаємося про нові галузі наук, беремо участь в «боровских колоквіумах», «міжнародних биотрепах», стежимо за відкриттями століття. У цьому ряді й авторитетніший науковий колектив, створений у Німеччині Зубром. У Європі 40-х років не було іншого генетика з такою славою, з таким ім’ям. «Багато в чому завдяки йому внесок росіян учених у біологію став вимальовуватися перед світовою наукою.
Внесок цей виявився — зненацька для Заходу — великий, а головне, плодоно-сен: він давав безліч нових ідей». Письменник із дружньою теплотою й сердечністю говорить про побутову сторону життя свого героя: невибагливість, скромність, невибагливість відрізняли його самого й сім’ю в повсякденному житті. «Не було ні багатства, ні шику, ні художнього смаку — нічого, що відволікало б» від справи, якому беззавітно й віддано служив учений. Гранін відзначає, що в Зубра так було завжди. «По суті, він не мінявся й називав себе людиною без еволюції». Авторові вдалося донести до читача чарівність великого вченого. Йому були властиві вибухи гніву й сарказм, але також веселий сміх. Ми жваво представляємо людину з рокітливим басом, чуємо його нескінченні суперечки з опонентами. У ньому немов горіло божественне світло, що випромінювало якесь особливе моральне сяйво.
Але доля була безжалісна до цієї людини: вона назавжди зв’язала вченого з наукою, який призначено було вмирати на його очах Драматичні події, пов’язані з історією біологічної науки в рідній країні, наближали й драму самого Тимофєєва-Ресовского. Він тужив за Батьківщиною й був готовий повернутися, але прислухався до голосу Н. К. Кольцова: «…
ви напевно з вашим характером вляпаєтеся в яку-небудь скандальну історію й догодите на Північ». І він продовжував працювати в Німеччині. «Про Зубра, здавалося, забули, у посольство не викликали, не віддавали анафемі. У Європі він залишався для всіх великою фігурою радянської науки…» Читаючи книгу, задаєшся питанням: «Невже таке можливо?!» Така внутрішня воля й таке переможне протистояння обставинам, така вірність собі й своїй справі, рішуча отстраненность від політики навіть під час війни в самому центрі третього рейха Велика кількість людей розповість письменникові про безприкладний подвиг Тимофєєва-Ресовского, що врятував учених різних національностей від німецького полону й приютили їх у притулок Буха. Але власного сина, свого Фому, учасника антифашистського Опору, вихованого батьком у правилах порядності й людського достоїнства, урятувати він не зміг.
Син загинув у нацистському таборі Маутхаузен. Ціна внутрішньої волі героя виявилася занадто велика Ученому вдалося зберегти в цілості й схоронності своє дітище — лабораторію, що з перемогою радянських військ перейшла в розпорядження нашої країни разом з інтернаціональним колективом наукових співробітників. Зубр був повний ідей відновлення радянської генетики, але не отут-те було. При зустрічі не подав йому руки відомий фізик Л.
А.Арцимович. «Це була одна із самих ганебних мінут у його житті. Він був привселюдно ображений, і не міг нічим захистити себе». Данило Гранін, що був фронтовик, не засуджує Арцимовича, переконуючи себе й читача, що в той рік «не подавати руки — це було нормально»… У житті Зубра почався похмурий період.
На нього обрушилася хвиля злих наклепів, дивовижних обвинувачень у співробітництві з фашистами. І як відплата — жахи сталінських катувань. Лубянка, Бутирки, Карлаг, «куди засилали й чистих і нечистих — колишніх поліцаїв, дезертирів, бандитів, власовцев, бендеровцев, чи мало їх було тоді», поглинули собою й Зубра. У тюремній камері, де він сидів, Тимофєєв не раз вертався до думки про неганебну смерть: «До цього треба бути готовим завжди, виходить, треба намагатися тримати в чистоті свою совість». Це були болісні роздуми про зміст людського існування І був подвиг ученого, ідеї якого лягли у фундамент біологічного захисту живого, від наслідків ядерного розпаду. Уральська лабораторія Н. В. Тимофєєва-Ресовского, що він стане керувати після табору, виявиться чи ледве не єдиним у країні оплотом генетики в період лисенковского «наукового» терору Данило Гранін писав про Н.
В. Тимофєєва-Ресовском, а сказав про цілу епоху. Такі вчені, такі особистості, як Зубр, нагадують людству про його величезний потенціал, реалізувати який можливо при будь-яких обставинах Великий Тимофєєв-Ресовский умер, але відродилася з попелу його улюблена наука. Що чекає біологію й генетику завтра? Людство покладає на неї свої самі таємні надії. Американці вже відкрили «ген смерті» у людині, — його можна буде припекти лазерним променем або пригальмувати. В XXI столітті повинен бути переможений рак, СНІД, розшифровані паралельні мири, може бути налагоджене спілкування з іншими цивілізаціями. Для генія роботи вистачить! Підтвердженням тому є повість Данила Граніна й доля Зубра, перед пам’яттю якого ми змінюємо голів.