Зупинений час Манилова й Плюшкина

Зупинене або плетущееся черепашачим кроком, грузле час обволікає будинок Манилова. Поцілунок хазяїна й господарки, одружених уже восеь років, але ведучих себе немов молодих чоловіків, триває настільки довго, що «у продовження його можна було б легко викурити маленьку солом'яну сигарку». У відповідь на речення Чичикова Манилов «замість відповіді прийнявся насасивать свій цибух так сильно, що той почав нарешті хрипіти, як фагот. Здавалося, начебто він хотів витягнути з нього думка щодо такої нечуваної обставини, але цибух хрипів і більше нічого». Не поява, що відбувається, такої думки й повторювані «насасивание» і «хрипнув» цибуха (очевидно тривалий) також співвідносяться із зупинкою або вповільненням плину часу

Дуже й дуже довго намагається Манилов попоратися із власною думкою, нерухомо сидячи й віддаючись тому самому заняттю - палінню трубки: «Дивне прохання Чичикова перервала раптом всі його мріяння. Думка про неї якось особливо не варилася в його голові: як не перевертав він її, але ніяк не міг изъяснить собі, і увесь час сидів він і курив трубку, що тяглося до самої вечері».

Зупинений час Плюшкина позначено більшим рядом деталей. Це й не годинники, що йдуть, з оповитим павутиною маятником, і пожовтіла від старості зубочистка; і стародавній «гравюр»; і, що залишився з минулого року від приїзду дочки засохла й зацвіла паскка, що хазяїн уважає цілком придатної для частування їжею; нарешті, це й зламані годинники, які він було вирішив подарувати приємному гостеві

Особливе, але абсолютно химерне розташування до гостя

Манилов велеречиво заявляє Чичикову: «ПРО! Павло Іванович, дозвольте мені бути відвертим: я б з радостию віддав половину мого стану, щоб мати частина тих достоїнств, які маєте ви!..». У реальності ця чутлива декларація - не більш ніж порожня риторика, набір означаючих, позбавлений означуваних. Манілівський порив у дійсності обмежується даруванням мертвих душ і використанням особливого паперу з каемочкой. Плюшкин на такі вчинки не здатний, він старанно намагається заощадити на папері, а мертв і випадних продає, - втім, не в приклад Коробочці, не турбуючись, що продешевив, і особливо не торгуючись на відміну від Собакевича. І в цій готовності обмежитися невеликим, але вірним прибитком, на мій погляд, позначається щиросердечне здрібніння нещасного скупаря, а не кращі властивості натури Плюшкина, як думає В. Н. Сокир. Однак і цей поміщик міркує про подарунок Чичикову: «Залишившись один, він навіть подумав про те, як би йому возблагодарить гостюючи за таке, справді, безприкладна великодушність. «Я йому подарую, подумав він про себе, - кишенькові годинники: вони адже гарні, срібні годинники, а то щоб які-небудь томпакові або бронзові; трошки поиспорчени, так адже він собі переправить; він людина ще молодий, так йому потрібні кишенькові годинники, щоб сподобатися своїй нареченій! Чи ні, - додав він після деякого міркування, - краще я залишу їх йому після моєї смерті, у духовної, щоб згадував про мене»».

И Ю. В. Манн, і В. Н. Сокир надають особливого значення цьому щиросердечному руху як справді безкорисливому почуттю, як свідченню неповного омертвіння персонажа, що відрізняє його від інших поміщиків. Однак безкорисливість, причому дійсне, властиве й Манилову. Правда, готовність Манилова подарувати селян Павлу Івановичу не супроводжується подібною авторською інтроспекцією, але її відсутність можна пояснити не більшою мертвотністю цього персонажа, а елементарністю спонукального мотиву. Щиросердечний рух Плюшкина не шляхетніше й чистіше, а складніше й «хитрее», тому й потрібне проникнення у внутрішній мир цього героя. По-перше, Плюшкин відразу вирішує подарувати зіпсовані, а не справні годинники, по-друге, він швидко вирішує подарувати їх після смерті за заповітом і до того ж проявляє небезкорисливу зацікавленість у тім, щоб обдарований згадував про нього. Якщо пишномовні й захоплені мовлення й надмірна люб'язність Манилова орієнтовані на сприйняття глядача-співрозмовника, то Плюшкин грає в театр одного актора й глядача: це п'єса, розіграна для себе самого, у прагненні стати добрим і безкорисливим у власних очах. Нарешті, деяке розташування хазяїна до гостя не цілком безкорисливо, - це «відповідь» на вручення Чичиковим Плюшкину грошей. Це тонкий самообман, витончене «єзуїтство», втім, що повністю не виключає слабкого відсвіту щирого почуття, «напівпориву». Прояв живої душі в цьому міркуванні сумнівно. Не випадково оповідач іменує прояв не померлого почуття Плюшкина при спогаді про колишнього однокласника «останнім», але ж цей епізод передує міркуванню Плюшкина оподарке.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector