Твір по літературі: «Зваливши наші ваги.. » Василь Макарович Шукшин прожив тільки сорок п’ять років, але скільки він встиг зробити, вистачило б на багато життів, одних оповідань у нього більше ста двадцяти. У Шукшина важливий все оповідання, всі його герої й характери й — «не в загальних витвержденних рисах, але в їх національно, що вилилася формі, що вражає нас жвавістю, так що ми говоримо: «Так це, здається, знайома людина…» От, наприклад, герой оповідання «Майстер» — Семка Рись — «забулдига, але неперевершений столяр». Він говорить, що йому «усе остовпіло на світі», і він тринькає свої «кінські сили» на що завгодно — поорать, позубоскалити, нашкодити де-небудь — милу справу. Правда, півтора року в рот не брав, потім занудився й знову став піддавати Досить непривабливий портрет. Але, прочитавши оповідання, ми всі свої симпатії віддаємо цій людині. Чим же взяв нас за живе Семка Рись, якими такими якостями прив’язав до себе? Може бути, тим, що він прекрасний столяр, умілець, яких пошукати? Так, мабуть, не тільки цим.
Бачить і цінує Семка навколишню красу. Саме тому вирішив відремонтувати старий храм, не хотів спокійно дивитися на те, як гине краса — утвір старого майстра. Уже боляче зачепила його за живе талицкая церква. Дивиться Семка на «задуми» старого майстра й диву дається, намагається розгадати зміст того або іншого способу кладки, «таємницю приклада». «Семка сіл на приступку вівтаря, став думати: навіщо цей кам’яний прикладок? І пояснив собі так: майстер забрав прямі кути — зруйнував квадрат. Тому що церковка маленька, то треба було створити відчуття волі усередині, а ніщо так не гнітить, не тіснить душу, як клітка-квадрат».
И радісно, і моторошно стає Семке, що відгадав він таємницю древнього майстра, стикнувся із прекрасним, зрозумів, що зуміє відродити колишню красу храму. Та й справ зовсім небагато. «До холодів можна попоратися». Але в області пояснили Семке, що храм не є оригінальною будовою, а повторюють Владимирські, більше ранні храми. Нічогісінько він не домігся, не зробив. «З тих пор він про талицкую церква не заїкався, ніколи не ходив до неї, а якщо траплялося їхати мимо, він повертався до церкви спиною».
Здавалося б, тільки поспівчувати Семке, пошкодувати його життя. Але виникає інша думка. Чому тільки Семке хотілося відродити красу? Намір героя відремонтувати церква, хоча об цьому нього ніхто не просить, його здатність заради великої цікавої справи забути й «зеленого змія», і інші «задоволення» уже саме по собі дуже дорога й виявляє в Семке високі моральні якості. Відкриваючи душу й серце героя, автор показує нерозтрачене добро й теплоту, які майстер готовий вилити в роботу, тільки нікому це не потрібно.
От і бунтує, дебоширить він, протестуючи проти людської байдужості й черствості. «Ну й що ж, що талицкая церква — копія. Краси-Те від цього не зменшилося». І ми зовсім погоджуємося із Семкой. Адже утвір древнього майстра радувало багато поколінь людей! Чому на нас все повинне закінчитися?
Здавалося б, невелике оповідання, а який глибокий зміст закладений у нього автором, воістину — малий золотник, так доріг. Вражає й неоднозначність оповідання. Не тільки критикує бездушних і черствих чиновників Шукшин, а сподівається на простих людей, подібних Семке, здатних побачити й зачудуватися красі утвору рук людських, постаратися зберегти цю красу для нащадків