Твір по літературі: 1812 рік у зображенні товстого Л. Н.Толстой був учасником Севастопольської оборони. У ці трагічні місяці ганебної поразки російської армії він багато чого зрозумів, усвідомив, як страшна війна, які страждання вона несе людям, як поводиться людина на війні. Він переконався в тім, що щирий патріотизм і героїзм проявляється не в гарних фразах або яскравих подвигах, а в чесному виконанні боргу, військового й людського, незважаючи ні на що. Цей досвід позначився в романі «Війна й мир». У ньому намальовані дві війни, які багато в чому протипоставлені один одному.
Війна на чужій території за далекі інтереси йшла в 1805 — 1807 роках. І щирий героїзм солдати й офіцери проявляли лише тоді, коли розуміли моральну мету бою. От чому стояли героїчно під Шенграбеном і ганебно бігли під Аустерлицем, як згадує князь Андрій напередодні Бородінського бою. Війна 1812 року в зображенні Толстого носить зовсім інший характер. Над Росією нависла смертельна небезпека, і в дію вступили ті сили, які автор і Кутузов називають «народним почуттям, схованою теплотою патріотизму». Кутузов, напередодні Бородінського бою, об’їжджаючи позиції побачив ополченців, що надягли білі сорочки: вони готові до смерті за Батьківщину. «Чудесний, незрівнянний народ», — хвилюванням і слізьми вимовив Кутузов. У вуста народного полководця вклав Толстой слова, які виражають його думки.
Товстої підкреслює, що в 1812 році Росію врятували не окремі особистість, а зусилля всього народу в цілому. На його думку, у Бородінському бої була здобута росіянами моральна перемога. Товстої пише, що не тільки Наполеон, але всі солдати й офіцери французької армії випробовували однакове почуття жаху перед тим ворогом, що, втративши половину війська, стояли наприкінці бою так само, як і на початку його. Французи були морально зломлені: виявляється росіян можна вбити, але не перемогти. Ад’ютант доповідає Наполеони зі схованим страхом про те, що французька артилерія, б’є в упор, а росіяни продовжують стояти.
Із чого ж складалася ця непохитна сила росіян? Зі спільних дій армії й усього народу, з мудрості Кутузова, чия тактика — «терпіння й час», чия ставка насамперед на дух у військах. Ця сила складалася з героїзму солдатів і кращих офіцерів російської армії. Згадаєте, як поводяться солдати полку князя Андрія, поставлені в резерв на пристріляному полі. Їхнє положення трагично: під не минаючим жахом смерті вони коштують більше восьми годин без їжі, без справи, втрачаючи людей. Але князеві Андрію «робити й наказувати було нема чого. Усе робилося саме собою.
Убитих відтягали за фронт, поранених відносили, ряд замикалися. Якщо відбігали солдати, то вони негайно ж поспішно верталися». От приклад того, як виконання боргу переростає в подвиг. Ця сила складалася з патріотизму не на словах, а на ділі кращих людей із дворянства, таких, як князь Андрій. Він відмовився служити в штабі, а взяв полк і під час бою одержав смертельну рану. І Пьер Безухов, сугубо цивільна людина, їде в Можайск, а потім і на поле бою.
Він зрозумів зміст фрази, що почув від старого солдата: «Всім народом налягти хочуть… Один кінець зробити. Одне слово — Москва». Очами Пьера намальована картина бою, героїзм артилеристів на батареї Раєвського. Ця непереможна сила складалася з героїзму й патріотизму москвичів, які залишають рідне місто, як ні шкода їм залишати на погибель своє майно своє майно. Згадаємо, як Ростови залишали Москву, намагаючись відвезти на підведеннях саме коштовне з будинку: килими, порцеляну, одяг.
А потім Наташа й старий граф вирішують віддати підведення пораненим і всім добром вивантажують і залишають на розгарбування ворогові. У той же час незначний Берг просить одну підводу, щоб вивезти з Москви прекрасна шафа, що він купив задешево… Навіть під час патріотичного підйому ніколи не обходиться без бергов. Непереможна сила росіян складалася з дій партизанських загонів. Одні з них докладно описаний Толстим. Це загін Денисова, де сама потрібна людина — Тихін Щербатий, народний месник. Партизанські загони знищували наполеонівську армію вроздріб.
На сторінках IV тому виникає образ «дрюка народної війни», що піднялася всією грізною й величною силою й гвоздила французів, поки не скінчилася їхня навала, поки в душі народу почуття образи й мести не змінилося почуттям презирства й жалості до поваленого ворога. Товстому ненависна війна, і він малює не тільки картини боїв, але й страждання всіх людей на війні, будь те чи вороги ні. Відхідливе російське серце підказало, що можна пошкодувати обморожених, брудних, голодних французів, узятих у полон. Це ж почуття й у душі старого Кутузова. Звертаючись до солдатів Преображенського полку, він говорить, що поки французи були сильні, ми їх били, а тепер і пошкодувати можна, адже теж люди. У Толстого патріотизм невіддільний від гуманізму, і це природно: простим людям війна завжди була не потрібна. Отже, Толстой малює війну 1812 року як народну, Вітчизняну, коли на захист Батьківщини піднявся весь народ И зробив це письменник з величезною художньою силою, створивши грандіозний роман — епопею, якому немає рівних вмире.