Продовжуючи дивитися на сайті, я часто замислююся, а хто, властиво тут позитивні герої, а хто негативні? І не можу чітко відповісти на це питання. Здавалося б, самі негативні герої, у наслідку, роблять дуже гарні вчинки, а герої, здавалося б, позитивні — зовсім навпаки. 6 фільмів, які повинен подивитися кожний бізнесмен 6 фільмів, які повинен подивитися кожний бізнесмен Фільми про людей справи, «рушіях», у термінології Айн Ренд, відрізняються від бойовиків, мелодрам і комедій не тільки тим, що в них менше стріляють, цілуються й жартують Підприємницьке кіно, як будь-яке інше, придумано заради самопізнання. Але якщо всі інші жанри вивчають рефлексію вчинку й слова, те цей жанр — систематичної праці. І ця легкоусвояемая екранна рефлексія (по суті, готові й наочні бізнес-кейси) може виявитися надзвичайно корисної для людей, що цікавляться психологією й практикою підприємництва й тим вихлопом, що воно залишає в масовій культурі.
А виходить, і в повсякденному житті суспільства — головного клієнта кожного справи Slon. згадує 6 художніх фільмів про підприємництво, здатних надихнути й спантеличити будь-якого культурного бізнесмена. «Хресний батько» як методичка по керуванню персоналом і біблія фінансистів « Уолл-Стрит» у список не потрапили — ми намагалися шукати менш очевидні крапки опори «Соціальна мережа» як допомога з «ключової мотивації» Торішній фільм повідомляє багато корисного про відносини з інвесторами, молодшими партнерами, конкурентами, юристами, підпорядкованими й колишніми дівчинами. Але основна його заслуга перед бізнесом — у спробі розшифрувати психологію підприємців нової хвилі.
Сценарист Аарон Соркин і режисер Девид Финчер, замість того щоб зосередитися на одному супергерої, уважно стежать за логікою трьох персонажів відразу. едуардо Саверин, що був соратник Цукерберга, займається бізнесом заради горезвісної максимізації прибули й прагне в сприятливій ситуації зняти вершки, а в несприятливої — зафіксувати збитки. Шон Паркер, засновник Napster і головний консультант майбутнього Facebook, мислить у модній парадигмі «бути бізнесменом — значить бути рок-зіркою», приділяючи багато уваги піару, вечіркам з кокаїном і супермоделями, створенню компанійської атмосфери вколлективе. И тільки Марко Цукерберг споконвічно використовує Facebook не як інструмент збагачення й розваги, а як обґрунтування для абсолютної влади. Як базис нової економічної й соціальної системи, у якій учорашній тинейджер-аутсайдер, нарешті, стане головним архітектором усього й вся.
Але це не банальний людський реваншизм у дусі інших історій успіху й американської мрії, а мотивація куди більше складна — можливо, та ж, що змусила медиамагната Кейна вимовити перед смертю слово Rosebud. Раз в економіці є термін «ключова компетенція», те коштувало б увести й поняття ключової мотивації — головної людської (а іноді й надлюдської) підґрунтя будь-якого проекту. По «Соціальній мережі» виходить, що в тому самому справі, при інших рівних, перемагає бізнесмен з більше складною системою цінностей, що забезпечує кращу концентрацію. Як в Емерсона: «Герой — це той, хто непоколебимо зосереджений». Тобто навіть така абстрактна річ, як особистий порив, може стати вимірною конкурентною перевагою. У випадку із Цукербергом цей порив вдало передбачив епоху молодих генеральних директорів із заспаними, але пугающе ясними очами, у пантофлях і домашніх халатах, з візитками I am CEO, bitch. У випадку з його соратниками й конкурентами, курс на бізнес заради швидкого збагачення й поліпшення свого соціального статусу себе не виправдала: культурна інфляція давно знецінила ці ідеї.
Соціальних статусів взагалі незабаром не буде — залишаться тільки статуси на сторінці ВFacebook. «Андрій Рубльов» як допомога з керування проектами «Андрія Рубльова» Тарковского потрібно дивитися цілком і багато разів. Це самий точний кинопортрет росіянці дійсності, що дохідливо пояснює, чому ми живемо так, як живемо, і нічого не міняється сотні років. Але підприємці можуть обмежитися новелою «Дзвін» — фінальною частиною фільму, що розповідає про відновлення суздальського храму. Саму складну роботу — виготовлення дзвона — по збігу обставин доручають молодому хлопчикові, тільки-но знайомому з ремеслом.
Щоб вижити (а інвестори на Русі милосердям не відрізнялися), герой у стислий термін учиться керувати сотнею дорослих чоловіків, постійно й обґрунтовано ставлять під сумнів його лідерство, мотивувати себе й підлеглих, маневрувати між різними групами інтересів, грамотно розпоряджатися куцими ресурсами й з нуля освоювати весь технологічний процес. Незважаючи на билинний пафос ситуації, фільм чітко показує психологію людини, що вперше взяли на себе відповідальність за масштабний проект «Один раз в Америці» як допомога з ділової адаптивності Американські гангстерські саги регулярно попадають у всіл які хіт-паради кіно для ділових людей. Хочеться виділити «Один раз в Америці» — захоплююче дослідження того, як організація (ну й що з того, що кримінальна) протягом тридцяти років адаптувалася до мінливого економічного, соціального, політичного й технологічного середовища. У ній гангстери, самі про тім не догадуючись, займалися самим сьогоденням PEST-Аналізом, міняючи конфігурації свого бізнесу залежно від ринкової кон’юнктури, позицій конкурентів і наявності або відсутності тіньових важелів впливу на ситуацію.
Починали як вуличні злодюжки, як гарматне м’ясо брали участь у конфлікті профспілок, грабували банки, торгували спиртним, легализовивались, пускали корінь у політику, заглядалися на шоу-бізнес. Для тотального успіху не вистачив небагато тимбилдинга — у тандемі героїв Роберта Де Ниро й Джеймса Вудса було занадто багато конфліктів «Гленгарри Глен Росс» (Американці) як допомога з конкуренції Драматург і сценарист Девид Мамет займає в театрі й Голливуде приблизно ту ж позицію, що й Том Вулф у літературі.
Мамет — майстер фіксації чоловічих амбіцій, принципів, страхів і пов’язаних з ними конфліктів. Його п’єса «Гленгарри Глен Росс» — накачана тестостероном історія про те, до чого приводить конкуренція усередині колективу. В екранізації енергії навіть більше, ніж на сцені: складно представити видовище більше сильне, чим риелтори у виконанні Аль Пачино, еда Харриса, Кевина Спейси й Джека Леммона, готові перегризти один одному горло за кожного клієнта. «Гленгарри Глен Росс» учить продавати й змушує задуматися про чисто біологічних факторів, що впливають на успіх у бізнесі. Нарешті, у фільмі є незабутнє лідерське мовлення Алека Болдуина в ролі безкомпромісну кризу-менеджера, що приїхав на BMW за $80 000 (і це в 1992-ом року) у збитковий відділ своєї компанії, щоб струснути невдачливих агентів. Епізод з його участю в обов’язковому порядку показують студентам бізнес-шкіл «Тут курять» як допомога з ведення переговорів Сатирична історія з життя тютюнового лобіста.
Герой працює на нібито незалежний Інститут досліджень тютюну, у прямому ефірі простягає хворому раком підліткові сигарету, переконує голлівудських продюсерів, що без сигарет — і кіно не кіно, блискуче громить у дебатах недорікуватих політиків, підкуповує Ковбоя, що збунтувався, Мальборо й майстерно маніпулює медиа. Вийшов в 2005-м року фільм викликала в прес-служб американських тютюнових компаній лише стримані приступи сміху. Але от лежача в його основі книга Кристофера Бакли одержала в 1994-м великий резонанс в американському суспільстві, набагато більше масштабний, чим всі блогерские пости про сумнівну рекламу «Донського тютюну». Фільм не одержав серйозних нагород, але полюбився пиарщикам за наочний урок ведення переговорів, пророблення персонального бренда, горезвісної човникової дипломатії й відвертого ділового цинізму. Через чотири роки режисер Джейсон Райтман зняв ще один фільм про кар’єр, гроші й силу переконання — «Мені б у небо». У ньому бездоганно одягнений і усмішливий Джордж Клуні літав по охопленої кризою, як чумою, Америці зразка 2008-го року, повідомляючи людям, що потрапили під скорочення, що їхнє життя не закінчується, а тільки починається.
Ключовим показником ефективності в роботі героя була кількість застрелившихся безробітних. У перервах між звільненнями герой виступав на ділових семінарах і ділився із глядачами чарівними секретами корпоративної Америки «Пірати Силіконової долини» як посібник для стартапов На тлі торішньої «Соціальної мережі» дев’яностих «Пірати, що вийшли на излете,» виглядають як казка про капітана Гака й острів скарбів. Складно повірити, що дві зграї одержимих ботаніків (Гейтса й Джобса), сидячи в підвалах своїх будинків, побудували найбільші IT-Корпорації. Ще складніше повірити, що ці люди, що ведуть себе полфильма як персонажі не те мультфільму, не те відеогри, перетворилися в безкомпромісних ділків, що конкурують на поразку. У якімсь змісті «Пірати» — екранізація величезного масиву неправди. І Джобс, і Гейтс старанно оточували свої бизнеси й особистості неймовірними маркетинговими легендами, одночасно й защищавшими їх, і увеличивавшими капіталізації компаній.
Фільму ці хаотичні потоки сумнівної інформації, якими морозить гіперактивних героїв, дивним образом ідуть на користь. Якщо хтось із глядачів хоче стати Джобсом або в найгіршому разі Гейтсом, то він повинен міркувати, як процесор, і зберігати дані, як жорсткий диск.
Картина дає й цей, і багато інши х уроків — про відносини з інвесторами, неформальному лідерстві в колективі, важливості маркетингового синтезу справи й особистості, навіть корпоративному шпигунстві. Нарешті, ця неавторизированная біографія Стива Джобса пояснює дуже важливу річ про роль культурного бекграунда в кінцевому підприємницькому успіху. Дитинство Джобса довелося на галюциногенні шістдесяті, юність майбутній глава Apple провів, осягаючи буддизм в Індії, а бізнесу, по його власних словах, учився у квартету The Beatles.
Кинув коледж, зустрічався з рок-зіркою. Цінував відеогри, проектував майбутнє людства в гаражі. Людям, поглиненим роботою, це може здаватися неочевидним, але досвід Джобса переконує: будь-які дивні захоплення, дитячі переживання, філософські погляди, соціальне оточення й культурний багаж — такі ж доданки успіху, як дисципліна й інтелект. Схоже, це привід дивитися більше гарного кіно 1437, Вільям Белл — персонаж серіалу «Грань» Давній партнер Уолтера Бишопа по лабораторії, нині глава «Мессив Дай…
Дубровский Андрій Гаврилович — другорядний герой роману Пушкіна «Дубровский» Дубровский Андрій Гаврилович — батько головного героя роману, Володимира А… Троекуров Кирила Петрович — герой роману Пушкіна «Дубровский» Троекуров Кирила Петрович — один з основних героїв роману Пушкіна Ду… Євгеній Базарів — герой роману «Батьки й діти» Дія роману відбувається влітку 1859 року.
Моло… Євгеній Онєгін — характеристика героя Євгеній Онєгін — герой роману у віршах А. С.Пушки…
Капітан Джек Горобець Пірат Джек Горобець — колоритний, манірний пиратс… Напевно негативні герої подобаються тому, що вони перше гарні, друге вони всі мають смутну історію, у треті вони повинні бути розумними, у четверті він повинен бути нещасним і самотнім. Але я думаю що, негативні герої вони загадкові, сміливі, але жаль, що іноді ці герої часто гинуть наприкінці фільму або наприкінці аниме… Але не які герої усвідомлюють свою провину й починають боротися за сторону добра.