От, наприклад, сімейство Тугоуховских: чванлива дружина, чоловік на посилках, не произнесший за час своєї сценічної присутності ні однієї членороздільної репліки, і шість дочок. Бедний Фамусов у нас на очах зі шкіри лізе геть, щоб одну-єдину дочку прибудувати, а отут шість князівен, так до тому напевно аж ніяк що не блищать красою. І не випадково, побачивши на балі нова особа,- а їм, звичайно ж, виявився Чацкий (завжди недоречно!) — Тугоуховские відразу прийнялися за сватовство. Правда, довідавшись, що потенційний наречений небагатий, моментально ретирувалися
А Горичи? Хіба не комедію вони грають? Наталя Дмитрівна перетворила свого чоловіка, молодого військового, що вийшов недавно у відставку, у нерозумне дитя, про яке необхідно постійно й настирливо піклуватися. Платон Михайлович іноді впадає в деяке роздратування, але, загалом, стоїчно зносить цей догляд, давно вже упокорившись зі своїм принизливим положенням. Отже, перед нами комедія зі світського життя сучасної Грибоєдову Москви. Яку рису, характерну рису її автор постійно підкреслює? Чоловіки перебувають у дивній залежності від жінок. Вони добровільно віддали свій чоловічий привілей — бути головними — і цілком задовольняються жалюгідною роллю
Чудово формулює це Чацкий: Чоловік-Хлопчик, чоловік-слуга з жениних пажів -Високий ідеал московських всіх чоловіків.Чи вважають вони ненормальним подібне положення речей? Аж ніяк ні, вони цілком задоволені. Причому, зверніть увагу, як послідовно проводить Грибоєдов цю ідею: адже жінки правлять не тільки на сцені, але й за сценою
Згадаємо Тетяну Юріївну, про яку згадує Павло Опанасович у монолозі «Смак, панотець, відмінна манера…», заступництво якої так дорого й Молчалину; згадаємо й фінальну репліку Фамусова:Ах! Боже мій! що стане говоритькнягиня Марья Алексевна?
Для нього — чоловіка, пана, державного чиновника не із дрібних — суд якийсь Марьи Олексіївни страшнее Божого суду, тому що її слово визначить думка світла. Вона і їй подібні — Тетяна Юріївна, Хлестова, графині бабуся й внучка — створюють суспільну думку
Жіноча влада — от, мабуть, головна комічна тема всієї п’єси. Комедія незмінно волає не до якихось абстрактних подань глядача або читача про те, як повинне бути. Вона апелює до нашого здорового глузду, тому ми й сміємося, читаючи «Горі від розуму». Смішно те, що неприродно. Але що ж тоді відрізняє сміх веселий, радісний від сміху гіркого, жовчного, саркастичного? Адже те ж суспільство, над яким ми тільки що сміялися, цілком серйозно вважає нашого героя божевільним. Вирок московського світла Чацкому суворий: «Божевільний по всьому».
Справа в тому, що автор вільно користується в рамках однієї п’єси різними видами комічного. Від дії до дії комізм «Горя від розуму» здобуває усе більше відчутний відтінок сарказму, горькой іронії
Всі герої — не тільки Чацкий — жартують по ходу п’єси усе менше й менше. Атмосфера настільки близького колись героєві будинку Фамусових стає задушливої й нестерпною. До фіналу Чацкий уже не той жартівник, що висміює всіх і вся. Втративши цю здатність, герой просто перестає бути самим собою. «Сліпий!
» викрикує він в отчаянье. Іронія — це спосіб життя й відношення до того, що змінити не ти маєш право. Тому вміння жартувати, можливість у кожній ситуації побачити щось забавне, висміяти самі священні ритуали життя — це не просто особливість характеру, це найважливіша риса свідомості й світогляду. А єдиний спосіб боротьби із Чацким і насамперед з його злою мовою, іронічн і саркастичним, — зробити з нього посміховище, відплатити йому тією же монетою: тепер він — блазень і паяц, хоча про тім не підозрює. Чацкий по ходу п’єси міняється: переходить від досить необразливого сміху над незмінністю московських порядків і подань до їдкої й полум’яної сатири, у якій викриває вдачі тих, хто «сужденья черпають із забутих газет Часів очаковских і покоренья Криму».
Роль Чацкого, по зауваженню И. А. Гончарова, — «страдательная», у цьому немає сомненья. Драматичний мотив усе більше наростає до фіналу, а комічний поступово уступає своє верховенство. І в цьому також складається новаторство Грибоєдова. З погляду естетики класицизму це недозволенне змішання жанрів сатири й високої комедії
З погляду читача нового часу — це удача талановитого драматурга й крок до нової естетики, де немає ієрархії жанрів і один жанр не відділений від іншого глухим забором. Отже, за словами Гончарова, «Горі від розуму» — «картина вдач, і галерея живих типів і вічно гостра, пекуча сатира, і разом з тим і комедія, …яка навряд чи найдеться в інших літературах». Рекомендуємо: оптом від Амсиком