Акройд П.: Заповіт Оскара Уайльда. 13 серпня 1900р. «води піднялися до голови моєї» [11], &»Баладу», бажаючи показати всім, що страждання тільки зміцнило мій дарунок. Я замишляв після «Балади» повернутися до Біблії як джерелу найбільших драматичних сюжетів, начисто забутих сучасною Європою; я хотів створити з історії Иезавели й Ииуя добуток такої ж виразної сили, як «Саломея». Але плани мої звалилися, тільки-но встигши оформитися. Воля здригнулася й кинулася навтіки.
Мені не вдасться здійснити свої задуми, так я й намагатися не буду. Жалувати про цьому безглуздо &»Великі письменники» містера Вальтера Скотта мого ім’я не буде И все-таки вмирання такого художника, як я, &»агент»; часом мені здається, що вони &»Із принципу, &». Шоу забув тільки додати, що ім’я цьому принципу &»Кафе л’ежипсьен» і курив те, що по дурості прийняв за єгипетську сигарету з опіумом, якийсь англієць плюнув мені в особу.
Це був як постріл в упор. Я різко отпрянул, втратившись і мовлення, і розуму &»Б’ю!». Якщо образи англійських обивателів і те зачіпають мене за живе, наскільки ж сутужніше переносити бойкот, якому мене піддали люди мистецтва.
Кілька тижнів назад, коли я сидів в «Гран-кафі», повз мій столик пройшов Вільям Ротенстайн &»Дориане Грее» є дещо на цю тему. Це дивне оповідання варто розуміти зовсім буквально: мова йде про псування, який підданий не художник, а саме мистецтво. Помістити полотно в класній кімнаті було геніальною знахідкою: адже там-те всі наші лиха й починаються «Друга миссис Тенкери» &