Аналіз епізоду «Розмова Воланда з Левием Матвієм» (глава 29) Все життя люди ведуть суперечки про те, що є добро й зло, намагаючись провести між цими поняттями чітку границю. У літературі, як і в житті, є образ, з яким ми завжди зв’язуємо поняття добра, милосердя й жалю, за спиною якого завжди світло й тепло — це образ Бога. А хто такий диявол? Тьма, страх, смерть — це всі він. М. А. Булгаков у своєму романі «Майстер і Маргарита» також прибігає до проблеми світла й тьми. Однак він прагне показати, що не існує абсолютних істин, що завжди існує протилежна, схована від усіх, сторона «…
так хто ж ти, нарешті? — Я — частина тої сили, що завжди хоче зла й вічно робить благо». Таким епіграфом із трагедії Ґете «Фауст» М. А. Булгаков починає свій добуток.
І це не випадково. Одним з ведучих героєм є Воланд (диявол), що один раз вирішив відвідати Москву, подивитися на суспільство того часу. Так, він дійсно хоче зла: по його провині горять будинку, люди гинуть або божеволіють. Однак здебільшого це негативні герої, що заслужили покарання.
Їхня загибель — це результат їх власних діянь І все-таки волею або неволею Воланд робить добрі вчинки, а злі справи нерідко звертаються користю для потерпілих від нього людей. Наприклад, поет Іван Бездомний за допомогою Воланда усвідомив, що його вірші абсолютно бездарні. Він прийняв рішення більше ніколи не писати. Після виходу із клініки Стравінського Іван стає професором, співробітником інституту історії й філософії, починає нове життя Крім того, Майстрові й Маргариті диявол подарував щастя й волю.
Незважаючи на те що вони продали йому свої душі, це все-таки був їхній особистий вибір. Воланд не тільки повертає Маргариті коханої людини, а йому — будинок, але навіть звільняє на прохання Фриду. Диявол дав Майстрові те, чого він був позбавлений у Москві — необхідний для творчості щиросердечний спокій. Такий творчий спокій геніальний письменник знаходить в останньої притулку, у підвладному Воланду потойбічному світі Сатана не відпускає Майстра до Иешуа у світло, тому що сам Га-Ноцри через свого вірного учня Левия Матвія попросив Воланда нагородити творця роману про Понтія Пілаті не світлом, а спокоєм, тому що той не заслужив світла. Не заслужив, тому що був готовий відмовитися від боротьби за свій роман і від самої творчості, задовольнитися життям страждаючого «маленької людини» у Москві, в умовах духовної несвободи. А Воланду, як він сам говорив, «нічого не важко зробити». Він переконує Майстра не випливати за Пілатом назустріч Иешуа: «…Навіщо ж гнатися слідам того, що вже кінчено?» Але й у Москву йому вертатися не треба — що робити йому в тісному арбатском подвальчике, де й «романтичний майстер» приречений або на загибель, або на животіння Воланд, звертаючись до Левию Матвія, говорить: «Що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з її зникли тіні?
Адже тіні виходять від предметів і людей…» Дійсно, що є добро під час відсутності зла? Виходить, Воланд необхідний на землі не менше, ніж бродячий філософ Иешуа Га-Ноцри, що проповідує добро й любов. Добро не завжди приносить благо, рівно як і зло — лихо. Досить часто буває навпаки. Тому-то-те Воланд і є той, хто, бажаючи зла, все-таки творить добро. Саме ця головна думка виражена в епіграфі кроману.
Світло й тьма стоять на одному щаблі. Миром не керує Воланд, але миром не керує й Иешуа Га-Ноцри. Усе, що може Иешуа, — це попросити Воланда про те, щоб той дав Майстрові і його улюбленої вічний спокій. А Воланд виконує це прохання. Таким чином, сили добра й зла рівноправні. Вони існують у світі поруч, постійно протиборствуючи, сперечаючись один з одним. І боротьба їх вічна, тому що немає на землі людини, що жодного разу за своє життя не зробив гріха; і немає такої людини, який би повністю втратив здатність робити добро. Мир — це своєрідні ваги, по різних сторонах яких перебувають добро й зло. Тому, поки зберігається рівновага, мир і людство можуть існувати.