Аналіз оди «Вільність» Закінчивши в 1817р. ліцей і зарахувавшись на службу в Колегію іноземних справ, Пушкін оселився в Петербурзі. Після шестирічного ліцейського «заточенья» він активно включається в літературне й громадське життя столиці. Він відвідує засідання «Арзамаса», членом якого практично стає, вступає в літературно — дружнє об’єднання «Зелена лампа». Одне з улюблених, і, мабуть, самих головних його захоплень — театр. Пушкіна був визнаним цінителем акторів, шанувальником акторок: Е. С.Семеновій, А.
И.Колосовий, Е. И.Істоміній. У таємне суспільство, про яке Пушкін догадувався, він не був прийнятий. Його палка вдача й зближення «з людьми ненадійними» лякали членів таємного суспільства. Пушкіна перебував у великому світлі, але він наполегливо рвався звідти. Олександр Сергійович задихався в атмосфері придворного святенництва, мракобісся, самодурства, низькопоклонства, лестощів Однак світський шум і театральні захоплення були лише зовнішньою стороною його бурхливого й складного життя, він ні на мінуту не переставав бути поетом, літератором, трудівником. В 1817 році Пушкін написав багато політичних, волелюбних віршів.
Юний поет вступав у російську літературу як співак передових революційно настроєних кіл суспільства: Хочу оспівати волю миру, На тронах уразити порок Пушкіна як поет мислив глибше багатьох декабристів, він був їхнім політичним вождем. До цього часу в країні наростав протест проти кріпосництва, самодержавної сваволі Пушкіна, зазнавши впливу від ранніх декабристських поглядів, перейнявся ними. У його віршах були риси російського цивільного вільнолюбства — надія на закон, протест проти кріпака рабства: На жаль! Куди не кину погляд — Скрізь бичі, скрізь залози, Законів згубна ганьба, Неволі немічні сльози; Скрізь несправедлива Влада У згущеній імлі предрассуждений Воссела — Рабства грізний Геній І Слави фатальна пристрасть Всі частіше у віршах Пушкіна проявлялося слово «воля». Причому у вустах поета це слово ставало багатозначним, починало світитися й відливати різними змістами. воля — це не тільки особиста незалежність, але й вільний спосіб життя — цивільна вільність, воля поневоленого народу Пушкіна ставав співаком високих ідеалів. Він говорив, що був продовжувачем ідей Радищева. Це дійсно так, тому що у своїх віршах «Вільність» і «Село» поет піднімає основні теми Радищева — проти самодержавства й кріпосництва.
Але шляхи в них були різні: Радищев хотів прийти до волі через народну революцію, а в Пушкіна були надії на закон: Лише там над царскою главою Народів не лягло страданье, Де міцно з Вільністю святий Законів потужних сочетанье… Поет, що бурхливо виступав за обмеження влади пануючи законами, не виключав насильства над імператорами, якби вони не відмінювалися перед законом, тому деякі рядки оди звучать як заклики: …Тирани миру! тріпотіть! А ви, мужайтеся й внемлите, Повстаньте занепалі раби! Але Пушкін усе- таки призивав царів: Схилитеся першим розділом Під покров надійну Закону, І стануть вічною вартою трону Народів вільність і спокій У своїй оді Пушкін засуджує страта народом французького короля Людовика XVI: … Про мученик помилок славних, За предків у шумі бур недавніх царську главу, Що Склав Сходить до смерті Людовик… Мовчить закон — народ мовчить, Упаде злочинна сокира… Також засуджує вбивство дворянами Павла I, але одночасно виступає за обмеження самодержавства конституцією Великий популярностей користувалися острополитические «крилаті слівця», які Пушкін вимовляв у театрі, в інших публічних місцях.
Саме в них, у цих епіграмах, що виникали, позначалася настроєність Пушкіна й у той же час проявлялася його влучна й нещадна дотепність — уміння в декількох рядках «пригвоздить супротивника до ганебного стовпа». Оду «Вільність» декабристи сприйняли гаряче, тому що бачили в ній відбиття своїх думок. Пушкінська поезія була збудником революційної енергії, невдоволення політикою царського правління «Вільні вірші» Пушкіна розходилися по Петербургові з неймовірною швидкістю: на сходках молоді, на засіданнях «Зеленої лампи». Їх заучували, переписували в альбоми. Така популярність «вільних віршів» і епіграм Пушкіна пояснюється тим, що він поетично формулював думки, почуття й настрої кіл російського суспільства. Молодий вільнодумець майже три роки, не знаючи обережності, складав і поширював у Петербурзі свої волелюбні вірші, не міг не залишитися безкарним.
Пушкіна «наводнив Росію обурливими віршами: вся молодь напам’ять їх читає», — злобливо говорив Олександр I. Імператор хотів заслати Пушкіна в Сибір або заточити в Соловецький монастир. Але за нього заступилися друзі, і цар зм’якшив покарання: Пушкіна вислали на південь Росії. 6 травня 1820 року він виїхав з Петербурга. Дельвиг і Яковлев проводили його до Царського села. Вони розсталися, і Пушкін оправився один — у свій довгий і нелегкий шлях вигнанця «Вільні вірші» Пушкіна «Село», «До Чаадаєва», «Вільність» починають у російській літературі поезію декабристів.
Ода «Вільність» відбиває найбільш суспільно-політичні питання того часу. Це вірш як зброя в боротьбі за прогрес, демократію, волю й щастя людства.