Аналіз оповідання А. П. Чехова «Про любов» Оповідання «Про любов», написаний Антоном Павловичем Чеховим, був уперше опублікований у журналі «Російська думка» в 1898 році. Раніше в тому ж році й у тім же журналі було опубліковано ще два оповідання: «Людина у футлярі» і «Аґрус». Ці три оповідання становлять «маленьку трилогію», у якій три герої — два мисливці Павло Костянтинович Буркин і Іван Иванич Чимша-Гімалайський і небагатий поміщик Алехин — розповідають один одному історії зі своїх і чужих життів. В оповіданні «Про любов» головним героєм стає той самий небагатий поміщик, що повідав двом свої гостям історію своєї любові Алехину в спадщину випала не найкраща доля — батько його заборгував, але тому що це відбулося почасти тому, що багато витрачалося на утворення сина, Алехин вирішив борг виплатити. Йому довелося залишитися працювати в цьому величезному маєтку й, «вертітися як білка в колесі, а не займатися наукою або чим-небудь іншим, що робило б його життя більше приємної». У перші ж роки Алехина вибрали в почесні світові судді. Іноді доводилося виїжджати в місто, де його приймали дуже радо, і де Алехин дуже охоче знайомився.
Напевно самим головним і ґрунтовним його знайомством стало знайомство з Лугановичем — головою окружного суду, а так само по сумісництву й чоловіком у той час «молодий, прекрасної, доброї, інтелігентної, чарівної» жінкою Ганною Олексіївною. Зустрівши її, Алехин полюбив з першого погляду Ішли роки. Алехин уже став «своїм» у будинку Лугановичей, до нього звикли, і якщо він довго не приїжджав, чоловік і дружина дуже сильно турбувалися. Але як це ні дивно, незважаючи на виниклу ще при першій зустрічі любов між Алехиним і Ганною, вони мовчали й боялися, боячись зізнатися один одному; незважаючи на те, що Алехин «почував, що вона близька до нього, що вона його, що їм не можна друг без друга, виходячи з театру, вони щораз прощалися й розходилися, як чужі.
» На щастя чи ні, рано або пізно всьому приходить кінець. Ганна Алесеевна їхала в Крим, куди неї послали доктори. Розуміючи, що це можливо їхня остання зустріч, і вони вже більше ніколи не побачать, Алехин і Ганна відкрилися один одному, але було вже занадто пізно. Алехин проводив її й «потім пішов до себе в Софьино пішки…» Як і у двох попередніх оповіданнях трилогії, основною темою оповідання «Про любов» є «футлярность». Алехин і Ганна, що полюбили всею душою чисто й безкорисливо, замість того, щоб відкрити свої почуття, боятися, починають думати й видумувати, при цьому відкидаючи теперішні почуття убік. Крім її саму, вони зводять любов на рівень тільки матеріальних проблем і цінностей, де вона перестає існувати; на «сцену» виходять гола логіка й тупий, твердий раціоналізм А. П.
Чехов не випадково завершив «Маленьку трилогію» саме цим оповіданням. В «Людині у футлярі» головний герой умирає, що оточує його середовище никоем образом не змінюється, а люди, що безпосередньо працювали з ним, навіть були раді його смерті; в «Аґрусі» головний герой здійснює свою мрію, він щиро радий, але не розуміє, попросту не бачить, якою ціною йому це все дісталося…. У свою чергу в «Про любов» головний герой не вмирає, і усвідомлює свою помилку, до того ж він ще не зовсім старий, і є так званий «промінь надії». Оповідання Алехина закінчується многоточием, а образ людини, що йде по дорозі додому, на мій погляд, символізує мандрівника, що шукає свій шлях. Невідомо куди саме він прийде, але, принаймні, він ще йде, ще шукає.