Аналіз поеми «Ганна Снегина» Поема «Ганна Снегина» грає у творчості поета особливу роль. У ній відбилися як особисті переживання Єсеніна, так і його думки — передчуття по пповоду подальшої долі послереволбционной Росії. Багато в чому поема стала биографичной. Ліричний герой, що одержав таке ж, як і в автора ім’я Сергій, і від імені якого ведеться оповідання, приїжджає в Рідне село Радово в проміжок між двома революціями 1917 року. Мимохіть він зауважує: «Тоді над страною калифствовал Керенський на білому коні», даючи читачеві зрозуміти, що Керенський — каліф на годину. Візник розповідає героєві про те, що відбувалося в селі. Перша картина здається ідеальною: «…Двори в нас криті залізом, У кожного сад і гумно. У кожного фарбовані ставні, По святах мисо й квас.» Але ідеальна картина життя радовских селян була зруйнована ще до революції через жителів сусіднього села Криуши, де » життя…
було погане — майже все село навскач орала однієї сохою на парі заезжаних шкап». Головний серед криушан Прон Оглоблин, в одній зі сходок з радовцами, убиває їхнього голови. Візник говорить: «З тих пор у нас неуряд, Скотилася із щастя важжа. Майже що три роки до ряду У нас те відмінок, то пожежа.» Сасому ліричному героєві близький селянський народ, близькі його сподівання й проблеми, хоча в серце Сергія усе ще жива любов до місцевої поміщиці Ганні Снегиной.
Разом із Проном Сергій приїжджає в її маєток у не краще для героїні всремя — вона одержує й звестие про загибель чоловіка. Метою візиту є спроба забрати землю поміщиків на користь селян. Прон — людина відчайдушний, але виступаючий за інтереси народу селян. Після першого революційного перевороту він обіцяє :» Я перший зараз же комуну влаштую у своєму селі». Але під час громадянської війни він гине, на його місце приходить його ж рідний брат Лабутя. Найважливішим для розуміння цього героя є те, що під час розстрілу більшовиками його брата Лабутя ховається, замість того, щоб захистити його. Поет відчуває, що під час революції уцелели саме такі Лабути. Залишилися в живі труси, а не грубі, але сміливі люди. Хвилює й те, що саме такі перрсонажи найчастіше виявлялися не тільки в народної влади, але й грали перші ролі в керівництві держави.
Єсенін розумів, що при владі, на чолі якої коштує Лабутя, мрії селян про щастя по образі села Радова ніколи не стануть явою. І героїня поеми, чий образ персоніфікує красу, їде з Росії. У новій Росії, привратившейся в злиденні Криуши, для краси немає місця.