Твір по літературі: Аналіз вірша А. А. Блоку «ПРО, весна без кінця й без краю..» За всі, за всі тебе дякую я: За таємні мучення страстей, За гіркоту зліз, отруту поцілунку, За помсту ворогів і наклеп друзів; За жар душі, розтрачений впустине. М. Ю. Лермонтов ПРО, весна без кінця й без краю — Без кінця й без краю мрія! Довідаюся тебе, життя! Приймаю! И привітаю дзенькотом щита! Приймаю тебе, невдача, И удача, тобі мій привіт!
У зачарованій області плачучи, У таємниці сміху — ганебного немає! Приймаю безсонні суперечки, Ранок у завісах темні вікна, Щоб мої збуджені погляди Дратувала, п’янила весна! Приймаю пустельні веси И колодязі земних міст! Прояснений простір піднебесь И томління рабьих праць! И зустрічаю тебе в порога — З буйним вітром у зміїних кучерях, З нерозгаданим ім’ям Бога На холодних і стислих губах… Перед цією ворогуючою зустріччю Ніколи я не кину щита… Ніколи не відкриєш ти плечі…
Але над нами — хмільна мрія! И дивлюся, і ворожнечу вимірюю, Ненавидячи, клянучи й люблячи: За мученья, за загибель — я знаю — Однаково:приймаю тебе! Вірш А. А. Блоку «ПРО, весна без кінця й без краю…», написане 24 жовтня 1907 року, входить у цикл «Закляття вогнем і мороком». Вірш перейнятий оптимізмом, повнотою життєвідчування, має символічне значення, що знаменувало настання нового періоду в історії Росії А.
А. Блоку були близькі поезія М. Ю. Лермонтова й трагічну чарівність його особистості.
Цей глибокий зв’язок виявляється не тільки в епіграфах, ремінісценціях, парафразах з Лермонтова, але й у спільності ідейної спрямованості творчості поетів, в Подібності самої манери зображення дійсності й поетичних прийомів Вірш «ПРО, весна без кінця й без краю…» написано під впливом лермонтовской «Подяки», де підводить підсумок відносин поета з «не прийняв» його миром. Як відомо, у Лермонтова подяка іронічно переосмислена в останніх віршах, які Блок не вводить у свій епіграф: Улаштуй лише так, щоб тебе відтепер Недовго я ще дякував Подібність віршів тільки в самому «ключі» суперечливого зображення, розходження — у їхньому змісті: у Лермонтова це «подяка» не за радості життя, а за страждання, у Блоку — оптимістичне сприйняття життя, миру, незважаючи на його суперечливість і навіть гибельность: За мученья, за загибель — я знаю — Однаково: приймаю тебе! Композиційна структура вірша опосредует зв’язок його ідеї й мовних засобів її втілення. Сприйняття життя сприймається конструктивно як взаємодія Ліричного «я» і життя (миру): Довідаюся тебе, життя! Приймаю! И привітаю дзенькотом щита!
Ліричний герой знаходить збрую в алегорично зображуваній «ворогуючій зустрічі» з життям, утоляющей спрагу боротьби (останнє підкреслюється оптимістично звучними словами «И привітаю дзенькотом щита!»), що веде до заповітної й манливої мрії. Це боротьба безкомпромісна, боротьба до кінця Саме життя з’являється втіленої в жіночий образ «з буйним вітром у зміїних кучерях» («можна любити матір, сестру й дружину в єдиній особі Батьківщини — Росії»). Блок — Поет тонкої метафори: Перед цією ворогуючою зустріччю Ніколи я не кину щита… Ніколи не відкриєш ти плечі…
Але над нами — хмільна мрія! Складність і суперечливість життя й миру зображується цілою системою її протипоставлених і взаємовиключних один одного сторін, протилежних емоцій їхнього сприйняття: невдача — удача, плач — сміх, ненависть — любов і др. Важливу конструктивну роль грають і інші протиставлення, що підкреслюють Неосяжність часу: безсонні суперечки (ніч) — ранок і простори: веси — міста. Та ж думка підсилюється й атрибутами весни й мрії («без кінця й без краю»).
Складність і суперечливість життя й миру зображується цілою системою їхніх сторін. У вірші можна вьщелить так звані ключові слова, опорні крапки композиції і його ідейного змісту. Тут таким конструктивним елементом є Дієслівна форма «приймаю», що повторюється п’ять разів, організувати загальний Підкреслений ритм віршів. Його аналогами — контекстуальними синонімами виступають Інші язикові засоби: привітаю, тобі мій привіт, що погляди… п’янила весна, Зустрічаю, не кину щита, клянучи й люблячи й інші Цілісність вірша, його значеннєва й структурна єдність організуються сприйняттям зображуваного миру ліричним героєм, людиною своєї епохи, його переживаннями, емоціями й вольовими імпульсами, а також характером і типом мовлення Думки й почуття ліричного героя, його моральна позиція одержують переломлення И оцінку в образі автора як вищої «поетичної інстанції», де мозаїчні деталі Синтезуються в єдине суперечливе ціле: радість боротьби, готовність піти на Бій («привітаю дзенькотом щита»), готовність віддати всього себе виснажливої Роботі («томління рабьих праць») і безсилля розгадати життя, довідатися до кінця Її таємниці («з нерозгаданим ім’ям Бога на холодних і стислих губах», «ніколи Не відкриєш ти плечі»), суперечливе сприйняття миру («ненавидячи, клянучи й люблячи»).
В ідеологічній, композиційній і язиковій структурі вірша «ПРО, весна Без кінця й без краю…» ліричне «я» саме є, таким чином, предметом Оцінки й осмислення сутності людського буття, сенсу життя — усього, що на Протязі століть хвилювало людей, що живуть на Землі Язикова структура вірша «ПРО, весна без кінця й без краю…» мотивована його Змістом і композицією Домінуючим образотворчим засобом у вірші є повтор. Вірш починається виразним повторам фразеологізму — визначення в постпозиції й предпозиции : обумовленим словам, що експресивно Підсилює враження безмежності миру як квітучої весни й такий же неосяжної Людської мрії: (весна) без кінця й без краю Без кінця й без краю (мрія) Повторення синонімів у кожному із цих виражень, загострює на собі увага й утворить емоційний зачин віршів, підкреслена вигуком «про», інтонацією вигуку й паузою зіставлення змісту перших двох віршів («ПРО, весна без кінця й без краю — Без кінця й без краю мрія!») Наскрізний повтор дієслівної форми приймаю (разом з його аналогами) семантично й структурно організує текст вірша як його лейтмотив: Довідаюся тебе, життя! Приймаю!
Приймаю тебе, невдача… Приймаю безсонні суперечки… Приймаю пустельні веси! Однаково: приймаю тебе! Життя приймається захоплено у всій її повноті, у всіх її самих крайніх проявах. Ця думка художньо втілюється за допомогою антонімів: Приймаю тебе, невдача, И удача, тобі мій привіт! У зачарованій області плачучи, У таємниці сміху — ганебного немає!
Така ж функція контекстуальних антонімів: Приймаю безсонні суперечки, Ранок у завісах темні вікна… Приймаю пустельні веси И колодязі земних міст! Прояснений простір піднебесь И томління рабьих праць! Тут нічні суперечки й ранок, наповнена творчим пошуком, пустельні села й багатоповерхові міста, радісний простір світлого неба й змушен, підневільний і, може бути, безпросвітний праця без «творчого ширяння». Складне й суперечливе відношення до різних явищ і сторін життя, може бути, навіть деяка щиросердечна роздвоєність передається за допомогою антитези: ненавидячи, Клянучи й люблячи У добутках поета створюється як би особливе метафоричне мовлення, своєрідна Другий щабель мови над звичайної, першої, тобто мова символів. Таке у вірші зображення життя — спочатку, у перших чотирьох строфах, звичайне, а потім символічне: И зустрічаю тебе в порога — З буйним вітром у зміїних кучерях, З нерозгаданим ім’ям Бога На холодних і стислих губах… Зображуване з’являється як би в подвійному висвітленні, у двох планах, які те з’єднуються, то роз’єднуються. Звичайне життя раптом «проступає» у вигляді загадкової, не пізнаваної до кінця жінки — природи — сфінкса Загальна образно-символічна двуплановость вірша заснована на розвитку й Розгортанні метафоричного ряду.
Життя представляється навесні без кінця й без краю: Весна п’янить збуджені від безсонних ночей погляди поета; нерозгадана їм таємниця Життя осіняється хмільною мрією, у якій є й збуджений розпач, і Безрозсудність, і надія (весна — весна п’янить — хмільна мрія). Образний лад Вірша підтриманий і іншими метафорами — символами («У зачарованій області плачучи, у таємниці сміху — ганебного немає!»), а також метонімією (безсонні суперечки — тобто суперечки не сплячих людей) і гіперболою (без кінця й без краю — про весну й Мрії). Необхідно сказати кілька слів про інтонацію вірша. Емоційний лад віршів посилений інтонацією вигуку, що надає їм захоплений вид і врочистість і создающей декламаційний стиль. Важливо в цьому зв’язку звернути увагу на знак оклику; у порівняно невеликому вірші їх 12. Треба сказати, що число 12 у Блоку завжди було чимсь символічним. Схвильованість і патетика ліричної сповіді поета передані синтаксично приєднанням однорідних членів, емоційно виділених у самостійні окличні речення: Довідаюся тебе, життя! Приймаю!
И привітаю дзенькотом щита! Приймаю пустельні веси И колодязі земних міст! Звичайні фрази як би розірвані на частині, интонационно підкреслені (довідаюся, приймаю). Вірш композиційно цілісне, у ньому яскраво проступають внутрішня Тематична закінченість і метрична єдність.
Стих виразний, четирехстишная Строфа яскраво розкриває внутрішній зміст добутку И дивлюся, і ворожнечу вимірюю, Ненавидячи, клянучи й люблячи: За мученья, за загибель — я знаю — Однаково: приймаю тебе! Вірш звучить ритмічно широко, розмірене й вільно. Воно написано тристопним анастопом із чередующимися жіночими й чоловічими римами: а в а в. Індивідуальний авторський стиль, сукупність засобів і прийомів роблять цей вірш Блоку добутком яскравої художньої виразності Добуток А. А. Блоку не можна засвоїти «з ходу», не напружуючи свого розуму й своєї душі.
Вірші Блоку не читаються «легко» ще й тому, що в них втілене чимало важких, навіть, якщо завгодно, тяжких переживань