Аналіз вірша И. А. Буніна «Ще й холодний і сирий…» Вірш «Ще й холодний і сирий…» написано Буніним в 1901 році. Воно ставиться до раннього етапу творчості письменника. У вірші ми бачимо лютий, кінець зими: «Ще й холодний і сирий Лютневе повітря…». У Буніна в цьому вірші природа уособлена: «Уж дивиться небо ясним поглядом і молодіє божий мир», «Сльозиться сніг недавньої холоднечі», «Протягають дерева в лоні небокраю…». Пейзажна замальовка вірша схожа з картиною Саврасова «Граки прилетіли».
На обох шедеврах ми бачимо майже однакові пейзажі, схожі фарби. Картина вірша допомагає нам догадатися про почуття ліричного героя. Він випробовує радість зміни пори року, радість що наступає весна. Йому радісно слухати «як снігурі в кущах дзенькають», дивитися й спостерігати, як «сльозиться сніг недавньої холоднечі, а з неба на кущі й калюжі лягає відблиск голубой». Прийомом звукописи автор дає нам почути все що відбувається, відчути й зрозуміти його почуття: «Не намилуюся, як протягають дерева в лоні небокраю, і солодко слухати в балкона, як снігурі в кущах дзенькають». Ліричний герой і природа у вірші єдині. Героя до природи тягне не пейзаж, не фарби, «а те, що в цих фарбах світить: любов і радість буття».