Твір по літературі: Аналіз вірша Н. А. Некрасова «У дорозі» «Ну, досить, ямщик! Розігнав Ти мою настирливу нудьгу!..» Н. А. Некрасов Микола Олексійович Некрасов — співак народної частки. Не було такої життєвої ситуації, драматичного повороту в долі народу, на яку б не відгукнувся поет, не запам’ятав у своїй ліриці. Уже в ранньому вірші 1845 року «У дорозі» відбилися основні риси поезії Некрасова, пізніше обретшие характерні риси його творчості: пильна увага до потреб простолюдина, ліризм і гіркий гумор, що часом переходить у сатиру й навіть всарказм. Вірш «У дорозі» відкривається нехитрим діалогом сідока з ямщиком. «Нудно!
Нудно!.. Ямщик відважний, Розжени чим-небудь мою нудьгу! Пісню, чи що, приятель, запій Про рекрутський набір і розлуку…» «Самому мені невесело, пан…» І полилося гірке мовлення бідняка, що розповідає знайому до сліз історію… Розтрощила лиходійка-дружина!.. Слишь ти, змолоду, пан, вона У панському будинку була вчена Разом з панянкою різним наукам, Понимаешъста, шити й в’язати, На варгане грати й читати — Всім дворянським манерам і штукам. Вірш не відрізняється розгорнутими характеристиками, ця ситуація була нерідка, тому автор лише намечав!
основу конфлікту, інше читачі прекрасно знали по происходящему навколо. Вийшла заміж панська дочка Та й у Питер… («благодійник») — Занедужав, і на Трійцю в ніч Віддав Богові панську душу, Сиротинкою залишивши Грушу… Через місяць приїхав зятек… У самому лексичному підборі слів відчувається авторське відношення до оповідання: «сиротинкою», «Грушу», «зятек». Нового поміщика не цікавлять почуття підвладних селян, він керується сиюминутними настроями й рішеннями.
Відвертав він її на село — Знай-Де місце своє ти, мужичка!.. Як на гріх, дев’ятнадцятий рік Мені в ту пору трапся… посадили На тягло — так на ній і женили… Тут поет ще не відійшов від натуралістичних прийомів — багато просторічних слів і зворотів, пізніше він буде уникати цього у своїх добутках. А поки складається стиль, неповторна мова його некрасовских добутків. Смутна повість ямщика, що не розуміє, за що покарано він, та і його дружина, у загальному-те ні в чому не винувата, хіба що тільки народженням так гіркою часткою кріпак. Погубили її добродії, А була б бабенка лиха! Теперішня драматична повість відкривається перед «паном» і читачем. Ямщику невтямки, а нам зрозуміло, чому гине його дружина.
Причина не у важкій і незвичній селянській роботі, а в попранні людського достоїнства, що намагалися в ній розтоптати. Слишь, як тріска худа й бліда, Ходить, тоись, зовсім через силу, У день двох ложок не з’їсть толокна,- Чай, звалимо через місяць у могилу… І гіркою іронією звучать слова сідока, иносказательно пояснюючу авторську позицію. Він повністю на стороні своїх знедолених героїв. Поки тільки він слухає їх, щоб довідатися лиха й сподівання рідного народу, але незабаром побачить і шлях до народного щастя, нехай дуже довгий і тернистий, але єдино вірний. А зараз тільки гірка усмішка, тільки-но скривающая сльози жалю, звучить в останньому рядку вірша. «Ну, досить, ямщик! Розігнав Ти мою настирливу нудьгу!..»