Аналіз вірша С. Єсеніна «Не жалую, не кличу, не плачу…». Мій улюблений вірш Сергія Єсеніна — «Не жалую, не кличу, не плачу…», де поет торкнути вічну, найважчу для людини тему, тему старості. Ми коли-небудь усе станемо бабусями й дідусями, для нас наступить час, коли вже не буде молодої жвавості, життєлюбства, веселощі; час, коли більше будемо думати про свої прожиті дні, про помилки, які ти колись допускав Сергій Єсенін у своєму вірші жалує про прожиті дні, і це здається дивним, адже вірш написаний в 1921 р., коли Єсеніну було всього 26 років. Здається, життя тільки починається, а отут вірш остарости.
Не жалую, не кличу, не плачу, Все пройде, як з білих яблунь дим Увяданья золотом охоплений, Я не буду більше молодим С. Єсенін трагічно гине в 1925 р., через три роки після написання цього вірша. Може, він знав, що жити йому залишилося зовсім небагато? В останньому чотиривірші поет говорить: Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні, Тихо ллється із кленів листів мідь… Будь же ти вовек благословенне, Що прийшло процвесть і вмерти Сергій Єсенін дякує долі за те, що життя його залишиться на цій землі в його віршах, за те, що він не піде безвісти.