АНАЛІЗ ВІРША

АНАЛІЗ ВІРША Ф. И. ТЮТЧЕВ. «БЕССОНИЦА»(1829).

Тютчеву було властиво трагічне світосприймання. Він зображував мир вартої на грані катастрофи, почував кінцівку не тільки людського життя, але навіть часу й простори. Поет завжди відчував над собою влада часу. Саме невблаганний його хід — тема вірша «Безсоння».

Перша строфа створює звуковий, чутний образ: «Годин одноманітний бій». Чотиристопний ямб із ненаголошеним закінченням кожного другого рядка (жіноча рима) створює відчуття монотонності, повторюваності що відбуває. Уночі, уважає Тютчев, оголені всі почуття, людини охоплюють «страхи й імли» («День і ніч»), людина виявляється беззахисним перед хаосом («Свята ніч на небокрай зійшла»), але йому стає виразний мова ночі, «дорівнює для всіх чужий» і одночасно «виразний кожному, як совість». У другій строфі конкретні побутові явища й факти (бій годин, ніч) здобувають інший зміст, більше узагальнений, філософський. «Годин одноманітний бій» сприймається ліричним героєм як «глухі часу стенанья», » пророчо-прощальний глас», а «томлива ночі повість» розростається до образа «всесвітнього молчанья». Безсоння будить фантазію, уяву ліричного героя. Дослідник Пигарев зауважує, що із другої строфи у вірші починає звучати думка про розпад зв’язку часів, поет говорить від імені людини, що «випав» із часу

Якщо в першій і другій строфах як би звучить питання («Хто без туги слухало з нас?..»), те в третьої поет затверджує: пророцтво часу про кінцівку кожного з нас — фатальне, невідворотне. «Непереборна Доля» наздоганяє всіх, і допомоги людині чекати нівідкіля: «Ми… покинуті» природою на «нас самих».

Страшна самітність, з яким зіштовхується людина, нічим не викупається (як, скажемо, це було в Лермонтова у вірші «Виходжу один я на дорогу», де людина все-таки знаходить гармонію із природою, хоч і не в реальному житті). У Тютчева людин бачить безвихідність свого положення: він коштує над безоднею, над прірвою, «на краю землі», а за — «наше життя», «вік і друзі», які вже зникли, «як примара» в «похмурій далечіні». Якщо Пушкін привітає «младое плем’я» («Здраствуй, плем’я младое, незнайоме!

«) як продовження життя, без найменшої скорботи, то в Тютчева «младое плем’я» не символ надії, а лише ще одне покоління, якому призначено зникнути в безодні. Крім того, поет пише, що «младому плем’ю» немає справи до попереднього покоління, вона «на сонце розцвіло» і поки не думає про те, що його чекає. Тут знову виникає мотив часу, причому в контексті вірша це звучить так: «А нас, друзі, і наш час Давно забвеньем занесло! «. В одному ряді виявляються сам ліричний герой, його покоління й сам їхній час, якому теж призначено канути влету.

У фіналі вірша знову виникає образ часу, але тепер цей образ наповнений новим значенням: це «металу голос похоронний», що оплакує уходящих з життя й пам’яті. Таким чином, «Безсоння» має кільцеву композицію: поетична думка пройшло по колу й вернулися до початку, але вже на іншому рівні. Не просто «годин одноманітний бій», не просто «томлива ночі повість» — предмет зображення у вірші, а похоронний, що оплакує всіх живучий голос часу й «повість» про неминучий кінець кожного

Петрова В. , 10 кл. 196 школа С.-Петербурга 2000 р. Думки й коментарі по актуальних проблемах сучасної російської мови, про реформу утворення й ЕГе, матеріали про реформу російської орфографії — у розділі