Твір по літературі: Андрій штольц — надуманість образа Епіграфом до статті «Що таке обломовщина?» Добролюбов обрав повні глибокого змісту слова Гоголя із другого тому «Мертвих душ»: «Де ж той, хто б рідною мовою росіянці душі вмів би сказати нам це всемогутнє слово «уперед»? Віка проходять за століттями, полмильона сиднів, телепнів і дурнів дрімає непробудно, і рідко народжується на Русі чоловік, що вміє вимовити його, це всемогутнє слово…» Питання, поставлений в епіграфі, питання про активного історичного діяча, про справді позитивного героя літератури хвилював все передове російське суспільство. І роман Гончарова, і стаття Добролюбова з усією непохитністю відповідали, що такими діячами, такими героями вже не могли бути ні Онєгіни, ні Печорини, ні тим більше Обломови. Тоді хто ж у романі Гончарова міг хоч якоюсь мірою претендувати на звання такого діяча? На перший погляд таким героєм у романі є Андрій Штольц, вірний і клопітливий друг Обломова.
До цього висновку змінює нас і автор роману. Дійсно, Штольц діловитий і енергійний по натурі. Ще в дитинстві батько привчає його до самостійності, прищеплює йому лю бовь до праці. Він активно опановує знаннями, багато читає. Штольц добре знає й практичну сторону життя, його не проведе який-небудь пройдисвіт, як це зробив Іван Матвійович із Обломовим. Він не сидить сиднем будинку — він постійно в роз’їздах по країні, буває по справах за кордоном.
Разом з тим це не сухар, не вузький ділок; Штольц цінує музику, здатний на міцну дружбу, гаряче вміє любити. Про все це говориться в романі. Однак читач не переконується в повній життєвості цього образа. Мало залучає нас і діяльність Штольца. Штольц зайнятий приватним підприємництвом, він — буржуазний ділок.
Те, що Гончаров побачив у житті таких ділків, — безсумнівна заслуга письменника. Але автор роману нагородив цього буржуа не властивими йому чеснотами, це додало героєві риси ходульності й непереконливості. Подібними недоліками страждають родинні Штольцу герої й в інших романах Гончарова: Петро Адуев в «Звичайної історії», Тушин в «Обриві». А. П. Чехов згодом резковато, але в цілому правильно сказав про Штольце: «Штольц не вселяє мені ніякої довіри. Автор говорить, що це чудовий малий, а я не вірю. Це продувна бестія, що думає про себе дуже добре й собою задоволена. Наполовину він складений, на три чверті ходулен».
Однак і в романі є вказівки на обмеженість Штольца. Гончаров, як правдивий художник-реаліст, не міг не відзначити ущербності, вузькості ідеалів Штольца. А ідеал його — досягнення матеріального статку, комфорту, особистої упорядженості. Зображуючи ідилічне життя Штольца, що досягло своїх цілей, письменник так малює розпорядок дня його сім’ї: «Вставали вони хоча й не із зорею, але рано; любили довго сидіти за чаєм, іноді навіть начебто ліниво мовчали, потім розходилися по своїх кутах або працювали разом, обідали, їздили в поле, займалися музикою… як всі, як мріяв і Обломов…» У цих словах укладений, по суті, досить суворий вирок Штольцу. Ще ясніше ідейна обмеженість Штольца виявляється в його відповіді Ользі, що стала його дружиною, але аж ніяк що не заспокоїлася у своїх шуканнях: «Ми не Титани з тобою… ми не підемо, з Манфредами й Фаустами, на зухвалу боротьбу із заколотними питаннями, не приймемо їхнього виклику, схилимо голови й смиренно переживемо важку мінуту…
» Ні, це не слова діяча, про яке мріяла молодь, мріяла Ольга, про яке говориться в епіграфі до статті Добролюбова