Англійський класичний реалізм

Якщо у Франції романтикам і реалістам довелось долати суспільну впевненість у тому, що мірилом “доброго смаку” може виступати тільки класицизм, то англійська література 30 – 60 рр. ХІХ ст. (в Англії її називають „вікторіанською”) розвивалися іншим шляхом. Класицизм не був широко розповсюдженим в Англії, і тому класичний реалізм виступив спадкоємцем просвітницького реалізму. Хоча названий вплив у творчості різних художників позначився по різному.

Різним був також вплив романтичного мистецтва. Якщо Діккенс знаходився під сильним впливом, то в творчості Теккерея він позначився набагато менш наявно. Творчість Джейн Остін стала зв’язуючою ланкою між спадщиною просвітників і новою хвилею реалізму. Вона називала себе ученицею Філдінга, Річарсона, Каупера, С. Джонсона, Стерна. Письменниця висміювала епігонів сентименталізму (Маккензі, Шарлоту Сміт), які замість реального людського почуття зображували у своїх творах слізливі зустрічі і розставання. Новаторський характер романів Остін помітив Скотт, який назвав її “матіркою сучасного роману” і охарактеризував її основні твори (“Погорда й упередженість” (1797), “Почуття й чутливість” (1795), “Менсфільд-парк” (1814), “Емма” (1816) ) як твори, “зосереджені навколо повсякденного укладу людського життя і стану сучасного суспільства”.

Навкруги всі наслідували романтикам, а зі сторінок романів Остін встає суто англійський світ, в якому немає нічого загадкового, немає фатальних збігів і демонічних пристрастей. Характери її героїнь ( Елізабет Беннет з “Погорди й упередження”, Фанні Прайс з “Месфілд-парку”, Емми Вудхаус з “Емми” ) є, за характеристикою самої письменниці, “такими ні на кого не схожими і такими схожими на інших”. Стосунки між людьми в її романах залежать від грошових відносин і моральних установ, які існують у суспільстві. Остін показувала індивідуальний характер звичайної, нічим зовнішньо не примітної людини. Але монотонна череда будень в її романах не провокує нудьги. Нудьгу перемагає тонка іронія і дотепність автора, які проглядають за намірено об’єктивною манерою оповіді.

Творчість В. Скотта породила цілу “історичну епоху” в англійській літературі. До жанру історичного роману звертаються Діккенс ( “Барнебі Радж”, “Повість про два міста” ), Ш. Бронте ( “Шерлі” ), Теккерей ( “Генрі Есмонд” ). Наслідуючи Скотта, письменники пов’язують минуле із сучасним. А в їхньому сучасному домінувала проблема робітничого руху і пов’язаного з ним чартизму. У 1838 р.

було опубліковано знамениту хартію, яка поклала початок чартистському руху (революційній боротьбі пролетарів за поліпшення соціальних умов). Більшість англійських письменників не підтримували лідерів пролетарського руху, вважаючи їх морально брудними людьми, які штовхають неосвічені маси на насильницькі виступи. А насильницькі дії не поліпшують життєвих умов. Вони, скоріше, загонять пролетарів у ще більше глухий кут.

Але соціальна обстановка “голодних сорокових” (часу масових страйків) не могла не відобразитися у творах письменників. Діккенс висловив свою позицію однозначно у романі “Барнебі Радж”. Слідом за Шекспіром і Скоттом, він теж є провіденціалістом (провіденціалізм взагалі є домінуючою ідеєю британської літератури). В “Барнебі Радж” робітники наважуються на бунт під керівництвом лорда Гордона. Проте лорд Гордон не дуже переймається долею простого народу, його суспільна боротьба нагадує гру підлітка то в піратів, то в революціонерів. Англійські письменники (Діккенс, Теккерей, Гаскелл, Дізраелі, Ш. Бронте, Карлейль) пропонували інший шлях.

Вони були прихильниками соціального миру. Співчуваючі народу, вони шукали шляхи взаємопорозуміння між “нацією багатих” і “нацією бідних”. Про те, що в Англії існують дві різні нації, вперше сказав Бенджамін Дізраелі, лорд Біконсфілд, який із 1868 р. займав посаду прем’єр-міністра. Політик і письменник, за переконаннями консерватор, він у романах “Конінгсбі” (1844 ) і “Сібілла, або Дві нації”(1846) показав: англійці тільки для іноземців є єдиним народом. Насправді народи два: бідні і багаті.

Багаті і бідні відрізняються за менталітетом, звичаями, навіть за мовою. Письменники, які займали активну суспільну позицію, в більшій своїй частині групувалися навколо журналу Діккенса “Household reading” (“Домашнє читання”). Символом особливостей світогляду письменників школи Діккенса (найбільш яскравим представником якої вважають Елізабет Гаскелл) є так звана “різдвяна філософія”. Надаючи реалістично вірні, документально точну картини положення робітників, вони вірили, що навіть найлютіший злодій (а таких було чимало серед підприємців періоду первісного накопичення капіталу) зможе переродитися під впливом християнського світовідчуття.

Вони добивались не революції, а реформ, які б поліпшили стан суспільства. У звісному ступені рух письменників, який очолив Діккенс, породив жанр “робітничого роману” ( “Шерлі” Ш. Бронте, “Олтон Локк” Кінгслі, “Скрутна година” Діккенса ). “Робітничій роман” зіграв вельми позитивну роль в процесі врегулювання соціальних проблем. Промисловці все ж таки пішли на реформи, ситуацію було змінено на краще без кровопролиття. Досить важливе місце в процесі розвитку англійського реалізму займає творчість Шарлоти Бронте.

В романах “Джейн Ейр” (1847) та “Шерлі” (1849) вона піддала різкій критиці державні установи, показала правдиву картину системи освіти і положення соціально незахищених верств. Романи Ш. Бронте вважають варіаціями автобіографії. Дочка провінційного багатодітного пастора рано зазнала злидні.

Її мати, брати і сестри померли від туберкульозу. Пансіон для сиріт поміг отримати освіту і заодно відкрив перед майбутньою письменницею ті приховані жахи британського соціального життя, які не попадали на сторінки преси. Бронте пройшла через захоплення романтизмом, і тому в її реалістичному романі відчувається вплив “мистецтва образів”.

Але її герої, завжди є представниками не романтичних верств: гувернантки, вчительки, священики, дрібні підприємці. Якщо в “Джейн Ейр” кохання бідної гувернантки і блискучого (хоча й сліпого) графа Рочестера закінчується патетичним і щасливим фіналом, то в романі “Віллет” (1853) ми бачимо психологічно правдиву картину кохання молодої дівчини. Тобто в творчості Ш. Бронте є наявним шлях від романтизму до реалізму. Джордж Еліот писала: “Сьогодні я спустилася з небес на землю. Читала “Віллет”.

Взагалі англійський класичний реалізм відрізняється зосередженням на проблемах гріху й моралі, несе в собі сильний християнський вплив. Названа особливість є неодмінною рисою вікторіанської епохи, яку названо на честь правління королеви Вікторії (1837 – 1901). Вікторіанська епоха вважається однією з провідних в історії Англії. Це був час максимальної могутності Великої Британії, яка колонізувала майже не половину світу. Саме тоді було кінцево сформовано національне обличчя англійців з його опорою на традиціоналізм. Для вікторіанства характерна спрямованість до християнських, сімейних і народних ідеалів. Такою була державна політика під час правління однієї із улюбленіших королев Британії — королеви Вікторії.