Анненский в оцінці Ходасевича

В 1935 році В. Ф. Ходасевич надрукував 3-ю редакцію своєї статті «Про Анненском».1 У їй він прагнув довести, що Музою Анненского була смерть.

При цьому матеріал — лірика И. Ф. Анненского й повість Л. Н. Толстого «Смерть Івана Ілліча» — спрощувався або узагальнювався, відповідно до моралізаторської установки критика й заради більшої ясності викладу. Наприклад, протягом всієї статті Ходасевич навіть не згадує визначальну для творчості Анненского тему необхідності співчуття й жалості людей друг до друга й до навколишнього їхнього миру. Однак ця тема настільки часто зустрічається у віршах поета, що, здається, не може не виявитися, принаймні, у який-небудь із численних цитат, що приводяться в статті.

Це й трапляється один раз, коли критик інтерпретує вірш «Ліра годин»: «Мир для Анненского — в’язниця. Серце в ньому б’ється й ходить, як маятник у тісному футлярі стінних годин. Але, штовхаючи зупинений маятник і знову пускаючи годинник, поет звертається до серця: Про серце! Коли, леденіючи, Ти смертний відчуєш страх, Найдеться ль рука, щоб ліру Твою так само тихо качнути И миру, бажаному миру, Тебе, моє серце, повернути?.. » (с.

104) Знаходження «бажаного миру» творчого натхнення може відбутися завдяки діяльній і доброзичливій участі ближнього. Мотив випадкової й недоречної цитати, що не тільки спростовує, чи ледве не в однині (дзеркально відбиваючи відому приказку), концепцію критика, але і являє собою мініатюрну копію всього корпуса текстів поета, поєднує цей епізод статті Ходасевича з описом Ф. К.

Годуновим-Чердинцевим, головним героєм роману В. В. Набокова «Дарунок» (1937), стилю Валентина Линева.

Я маю на увазі наступний фрагмент: «…і отут Линев ненароком виковирнул щось більш-менш ціле: Виноград дозрівав, изваянья в алеях синілися Небеса опиралися на сніжні плечі вітчизни… — і це було так, немов голос скрипки раптом заглушив балаканину патріархального кретина» (с. 191). Причому ця єдина повна цитата з’являється на тлі інших, нарочито «підрублених» віршів Кончеева, покликаних проілюструвати відомий прийом «межцитатних містків».

«Щось більш-менш ціле» означає, очевидно, якусь квінтесенцію поетики Кончеева, тобто таке ж відбиття образно-тематичного ладу його лірики, як це відбулося з поезією Анненского в статті Ходасевича. Дослідники вважають, що ці вірші Кончеева нагадують стиль Б. Ю.

Поплавского, а порівняння їх з «голосом скрипки» зближають із відповідним висловленням Набокова в англомовному варіанті біографії (a far violin among near balalaikas).4 Ф. Двинятин навіть знаходить переконливу паралель між двустишием Кончеева й віршем Поплавского «Морелла I». Це не суперечить наведеному вище твердженню. Набоков контаминировал образно-тематичний лад поезії Поплавского й Анненского остільки, оскільки останній явно впливав на творчість першого. Наприклад, у тої ж «Морелле I» тема страждання й жалості, жовтий і чорний колір, що символізує Росію, можливо, образ Ліри («сузір’я Ліри») уже відсилають до поезії Анненского. У двустишии Кончеева образ плечей і мотив зіткнення земної й небесного — ремінісценції першої строфи з вірша Поплавского «Роза смерті» (із присвятою Георгію Іванову), що ввійшло в збірник «Прапори»: У чорному парку ми весну зустрічали, Тихо брехав копійчаний смичок, Смерть спускалася на повітряній кулі, Торкала закоханих за плече (с. 40),5 — а також першої строфи розташованого поруч вірша «Чудовий вечір…

«: Чудовий вечір був повний посмішок і звуків, Блакитний місяць пропливав високо звучачи, У напівтемряві Ти до мене простягнула безсмертну руку, Незабутню руку, що сонно спадала із плеча Небесне походження образа Смерті й загадкової ліричної героїні «Ти» підкреслено в кінцівці того й іншого вірша: И весна, бездонно рожевіючи, Посміхаючись, відступаючи у твердінь, Розкриває темно-синє віяло З написом отчетливою: смерть («Роза смерті») Над запаскудженим парком святе виденье пропало Мир воскрес і заплакав і рожевим снігом перецвів («Чудовий вечір… ) Відзначаю також метричну відповідність останнього вірша з линевской цитатою (п’ятистопний анапест). У свою чергу, у підтексті цих віршів Поплавского перебуває вірш Анненского «Після концерту», що входить в «Трилисник юрби». Цитую першу й другу строфи: В алею чорні спустилися небеса, Але серцю в цю ніч не перемогти утому… Погаслі вогні, німі голоси, — Невже це все, що від мрії залишилося?

ПРО, як сумний, був одягів її атлас, И виріз моторошно білий серед наплечий чорних! Як шкода було мені її недвижних очей И сніжної лайки рук, молитовно-покірних! (с. 126) Образ «чорного парку» з вірша Поплавского метонімічно пов’язаний з «чорними небесами» з вірша Анненского. Крім того, в «Розі смерті» колір Смерті, що сходить із небес, темно-синій (див. останню строфу), тобто близький чорному.

Див. також повторюваний епітет «темний» на початку третьої й п’ятої строфи й образи вечора й ночі у вірші Поплавского. В останньому вірші першої строфи втримується ключове слово-символ у лірику Анненского — «мрія». Контекст вірша дозволяє припустити, що ця інша назва центрального в естетиці поета поняття «краси». У наступній строфі «мрія» («Краса») персоніфікована у хворобливому й зворушливому жіночому образі. До речі кажучи, у вірші Поплавского «Чудовий вечір…

» образ «Ти» нагадує скоріше страждаючу «Красу» Анненского, чим божественно-самодостаточний символ Блоку. Я думаю, що кончеевский епітет «сніжні» узятий із другої строфи вірша Анненского, що де блищить білий колір повторюється два рази й до того ж «впадає в око» по різкому контрасті із чорним переливом атласу. Причому в другому вірші епітет, що позначає тривожний білий колір, ставиться також і до плечей ліричної героїні. У четвертому вірші епітет «сніжний» може метонімічно ставитися до її рук. В идиостиле Анненского символи «мрії», «краси» якщо й пов’язані з поняттям «вітчизни», те дуже віддалено.

У всякому разі, про подібне іносказання в цьому випадку не може йти мовлення. Безпосередньо співвідніс болісну «мрію» Анненского з «вітчизною» М.

А. Волошин, шанувальник таланта поета, многому в нього що навчився.

У другій строфі вірша «Батьківщина» (30 травня 1918) він сконцентрував характерні для поетичного словника Анненского слова: «млоїть», «марення й сон», «мрія», «страданье»: Ще млоїть, не залишаючи, Крізь жарке марення й сон — твоя Мрія в страданьях зжита И нездійснена…