Антисери Д., Реалі Дж. Західна філософія від джерел до наших днів
Кондильяк і гносеологія сенсуалізму
задовольнялися критикою Декарта й полемікою по найвідоміших питаннях локковской філософської теорії, автор «Трактату про відчуття» пішов далі свого англійського вчителя, показавши, як з одного відчуття шляхом видозмін і розробки народжується все пізнавальне психічне життя людини. Теорія пізнання, розроблена Кондильяком, до певної міри є гносеологією Освіти, де емпіризм Локка зведений до ясної форми сенсуалізму з єдиним домінуючим принципом відчуття. І дійсно, «Кондильяка надихнули найбільше два автори: Локк і Ньютон. У Локка він запозичив аналітичний метод і основні положення його теорії пізнання. Ідеєю єдності духовного миру людини він зобов’язаний Ньютонові, за допомогою закону тяжіння связавшему мир фізичної природи» (Н. Абаньяно).) переїхав у Париж, надійшов у духовну семінарію, а потім вивчав теологію в Сорбонне. Рукоположенний у сан священика в 1740 р., він поступово відійшов від занять теологією, зацікавившись (а пізніше віддавшись цілком) філософією. Він додав більшу глибину теоріям Локка й Ньютона. Захоплювався читанням Бекона, Вольтера й Ламетри; за допомогою своєї покровительки, мадам де Тансен, познайомився з найбільш представницькими діячами культури тої епохи: Дідро, Фонтенелем, Мариво, Д’аламбером, Руссо.)»Дисертація про існування Бога», що він послав у Берлінську академію наук, очолювану Мопертюи. У цій роботі Кондильяк із всесвітнього порядку й проявляється в ньому финализма робить висновок про існування Бога. Однак першою помітною роботою філософа став «Досвід про походження людських знань», опублікований в 1746 р. От ціль, що він хотів домогтися в даному творі: «Наш головний предмет, що ми ніколи не повинні випустити з уваги, — це вивчення людського розуму не для того, щоб відкрити його природу, а для того, щоб пізнати його дії, простежити, за допомогою якого мистецтва вони сполучаються і як ми повинні ними керувати, щоб досягти всього того розумового розвитку, на яке здатні. Потрібно дошукатися походження наших ідей, з’ясувати, як вони утворяться, випливати за ними до границь, визначених їм природою, установити цим шляхом обсяг і межі наших знань і відродити весь людський розум
Успішно проводити ці дослідження ми можемо тільки шляхом спостереження».)»Трактат про системи». У ньому, розвиваючи методичні установки «Досвіду», Кондильяк викриває «обман систем», «ілюзію придбання завдяки системам щирих знань, у той час як наші думки вертяться навколо слів, позбавлених певного змісту». Для Кондильяка тільки ті системи надійні, які засновані на точно встановлених і підтверджених фактах. Виходячи із цього принципу, він критикує помилки таких філософів, як Декарт, Мальбранш, Лейбниц і Спиноза, що поставили в підставу своїх систем абстрактні, позбавлені зв’язки з почуттєвим досвідом і фактичною перевіркою принципи. Цих двох публікацій, що одержав у результаті, звання члена Берлінської академії наук, Кондильяк — після перших операцій по видаленню катаракти й реагуючи на дискусії, що розгорнулися, наприклад, між Беркли й Дідро, з питань сприйняття, зори й реальності зовнішнього миру, — видає в 1754 р. свою найбільш систематичну роботу «Трактат про відчуття», у якому продовжує тематику «Досвіду», але в поглибленому й розширеному виді, з витонченої отточенностью, що принесло Кондильяку літературний і науковий успіх. Саме в «Трактаті» Кондильяк привів знаменитий приклад зі статуєю (про нього поговоримо нижче), через що був обвинувачений у плагіаті Дідро й Бюффоном, тоді як теологи (наприклад, батько Лярош і абат де Линьяк) обвинуватили його в матеріалізмі. Кондильяк відповів Бюффону через рік, тобто в 1775 р., роботою «Трактат про тварин», куди включив свою «Дисертацію про існування Бога», «щоб показати, як його система веде до природної релігії, а отже, до одкровення» (М. Гио).) до 1767 р.) вплинуло на багатьох італійських інтелектуалів. Тут же він написав (хоча видав лише в 1775 р.) свій знаменитий «Курс занять», що включав у себе: «Граматику», «Мистецтво говорити», «Мистецтво мислити», «Мистецтво писати», «Древню історію» і «Нову історію». Після повернення до Парижа в 1767 р. Кондильяк уже в 1768 р. вибраний членом Французької академії. В 1772 р., відмовившись стати вихователем трьох дітей дофіна, він виїхав у замок Флю до племінниці й там перечитував свої твори, цікавлячись, крім іншого, питаннями економіки й сільського господарства. В 1776 р. він опублікував роботу «Про торгівлю й уряд, розглянутих у їхньому взаємному відношенні», що зазнала запеклої критики з боку фізіократів. На прохання графа Потоцкого Кондильяк пише для польських шкіл «Логікові»; вона вийшла друком в 1780 р. — тобто в рік кончини Кондильяка. Уже після смерті філософа була видана робота «Мова вирахувань» (1798).
«Досвіді» Кондильяк затверджує: що душа відмінна від тіла; що джерелом пізнання є досвід; що, отже, окказиональной причиною всього происходящего в душі є тіло; що відчуття й рефлексія розрізняються між собою. Останнє розходження, почерпнуте в Локка, зникає в «Трактаті про відчуття», де відчуття розглядається як «єдиний початок, що визначає все пізнання, а разом з ним і розвиток людських здатностей». Таким чином, Кондильяк має намір піти далі Локка в пошуках більше міцної підстави філософського емпіризму. Кондильяк пише: «Локк задовольняється визнанням того, що душу сприймає, мислить, сумнівається, вірить, міркує, пізнає, бажає, відбиває й що ми переконані в існуванні таких процесів, тому що знаходимо їх у собі й вони сприяють успішному розвитку нашого пізнання; але він не почував необхідності відкрити принцип походження всіх цих процесів». Локк «не помітив більшої частини суджень, пов’язаних з відчуттями… він ігнорував необхідність для нас навчитися торкати, бачити, чути й т.п. … всі здатності душі йому здавалися вродженими якостями й він навіть не припускав, що вони мають початок у самому відчутті». Крім того, Локк «розрізняє два джерела наших ідей — почуття й рефлексію. Було б точніше допустити тільки один як тому, що рефлексія по походженню тотожна самому відчуттю, так і тому, що вона — не стільки джерело ідей, скільки проміжна ланка, через яке роблять свою дію почуття». Локк «багато чого зробив для нашої освіти», але його думки необхідно, з одного боку, відкоригувати, а з іншого боку — поглибити. Тому що «ще не досить… вивчити відчуття. Щоб відкрити шлях до успіху всього нашого пізнання й всіх здатностей, надто важливо розрізняти, чим ми зобов’язані кожному з органів почуттів, а це дослідження дотепер не проводилося». Крім цього, варто встановити й довести, що «саме з відчуттів народжується вся система людини. lt;…gt; Розум, рефлексія, страсті, всі щиросердечні процеси — одним словом, усе є різним образом видозміненими відчуттями». Саме на цій істині зосереджений весь зміст «Трактату про відчуття», «єдиної роботи, у якій по кісточках розбираються всі звички людини. За допомогою вивчення почуття в його розвитку нам показано, як ми набуваємо звички користуватися своїми здатностями».)»якщо в нас з’являється відчуття, у дійсності в цей момент не спостережуване», той цей прояв пам’яті: «отже, пам’ять — це всього лише видозмінене відчуття». З іншого боку, якщо «свідомість особливо наполегливо займає яке-небудь відчуття, що зберігає всю свою яскравість і жвавість», те тоді відчуття перетворюється в увагу. Але якщо увага фіксується на якімсь відчутті, відзначеному в пам’яті, те тоді між такими відчуттями може проводитися зіставлення (або порівняння). «Однак не можна проводити порівняння, не сприймаючи в них якого-небудь розходження або подібності: сприймати такі відносини означає судити». Тому «дії порівняння й судження являють собою саму увагу: у такий спосіб відчуття послідовно стає увагою, порівнянням, судженням». А міркуючи про різні аспекти наших відчуттів, «увага… є як би світлом, що відбивається від одного тіла до іншому, висвітлюючи їх обох, і я називаю його рефлексією, тобто відбиттям. Після того як відчуття стає увагою, порівнянням, судженням, воно ототожнюється ще й із самим відбиттям, тобто рефлексією».) рівноцінно всім іншим? І, нарешті, що саме породжує увагу? Кондильяк відповідає: «Це задоволення або біль, торкаючись нашої здатності почувати, породжують увагу, від якого виникають пам’ять і судження». Ми зіставляємо наш нинішній і минулий стан, щоб побачити, краще нам або гірше. Ми судимо, чи необхідно нам насолода або користування яким-небудь благом. Пам’яттю, увагою, рефлексією й уявою керують задоволення й страждання: «Прагнення являє собою не що інше, як дія самих здатностей, приписаних інтелекту, що, будучи спрямованим на об’єкт занепокоєння, викликаного його відсутністю (або потребою в ньому), направляє на цей об’єкт також і здатності тіла. lt;…gt; Із прагнення народжуються страсті, любов, ненависть, надія, страх, воля. Все це, ще раз, не що інше, як видозмінене відчуття». При цьому задоволення й біль є «єдиним принципом розвитку наших здатностей», а «наші знання й наші страсті є результатом задоволення або болю, що супроводжують враження від почуттів. Чим більше над цим будуть міркувати, тим сильніше стане переконання в тім, що це — єдине джерело наших розумових здібностей і знарядь…»
що поверхня статуї повинна бути мармурової, щоб не допустити «застосування яких-небудь органів почуттів», і залишає за собою «волю довільно відкривати їх [почуття] різним враженням, до яких вони сприйнятливі». Він починає з того, що дає статуї почуття нюху й змушує неї відчути захід троянди. Дуже незабаром у статуї виробляється увага: «З появою першого заходу здатність нашої статуї почувати повністю звернена на враження, вироблене на її орган»; статуя «починає насолоджуватися й страждати, тому що якщо здатність почувати повністю звернена на приємний захід, те це — задоволення; якщо вона повністю звернена на неприємний захід, те це — страждання». Але з’являється не тільки увага; виникає ще й пам’ять, оскільки для статуї «навіть коли тіло, що випускає запах, перестає впливати на її орган, запах не зникає безвісти». Потім статуя, відчувши інші заходи, буде їх порівнювати й становити судження; вона зможе також їх уявляти.)»серед всіх почуттів найменш помогающим пізнанню») статуя «здобуває таку кількість навичок». Кондильяк уважає, що за допомогою аналізу всього одного почуття він довів, що «відчуття містить у собі всі здатності душі»; інакше кажучи, інтелектуальні й вольові процеси (судження, рефлексія, прагнення, страсті й т.п.) є всього лише видозміненими відчуттями. Після аналізу нюху Кондильяк розвиває аналогічні міркування із приводу слуху, смаку й зору й призиває відзначити, як за допомогою відчуттів статуя «збільшує число способів буття», як «ланцюжок її подань стає більше різноманітної й розширюється» і як ростуть її прагнення й задоволення. Проте, незважаючи на те що почуття нюху, смаку, слуху й зору зміцнили потенційні можливості статуї, вона поки ще не має ідей про зовнішню реальність, відмінної від сприйманих нею відчуттів, вони приходять до неї за допомогою дотику. Кондильяк надає дотику особливе значення. Саме дотиком викликається почуття взаємодії частин тіла, Кондильяк називає дотик основним почуттям. Але пізніше, коли статуя простягає руки й доторкається до зовнішніх предметів, це відчуття дозволяє їй відкрити зовнішній мир, у якому закладена причина наших відчуттів. У такий спосіб Кондильяк розв’язує проблему об’єктивності нашого пізнання. Однак навіть після цього ще не всі проблеми вирішені: як бути з існуванням у реальності вторинних якостей? Статуя може запитати себе: » чиІснують реально, разом із предметами, звуки, смак, заходи, кольори?» Але все-таки, на думку Кондильяка, «у статуї немає необхідності в більшій упевненості: видимості якостей, що відчуваються, досить для того, щоб породжувати в неї прагнення, просвіщати її в поводженні й формувати в неї відчуття щастя або прикрості, тоді як, з іншого боку, залежність від предметів, з якими вона змушена співвідносити свої відчуття, не дозволить їй сумніватися в існуванні, крім її, і інших істот. Однак яка природа цих думок? Вона цього не знає, і ми про це знаємо стільки ж; усе, що нам відомо, — це об’єкти, називані речами».)»До Кондильяка жоден з філософів, ссилавшихся на важливість досвіду, не досяг розуміння його здатності доповнювати природу й виробляти здатності душі; завдяки новій теорії створюється не тільки сукупність знань, далеко не вроджених, але й утвориться сукупність людських функцій (считавшихся сформованими із самого початку), формирующихся в залежності від простого відчуття».
метафізичним принципам. Однак французький філософ досліджував психічне життя з більшою строгістю, чим Локк, усунувши деяку «боязкість» англійського філософа. Кондильяк подарував європейській культурі органічну теорію «Я», який не дали ні Декарт, ні Локк. «З відчуттів народилася вся система людини — повна система, всі частини якої взаємозалежні й підтримують один одного», — писав Кондильяк у висновку до «Трактату про відчуття». Якби відчуття обмежувалися лише потребами їжі, тоді б людські здатності притупилися, як в «випадку з одним хлопчиком років десяти, що жили серед ведмедів і знайденим в 1694 році в лісах, що відокремлюють Литву від Росії. Він не показав ніяких ознак розуму, пересувався рачки, не вмів говорити й видавав звуки, нічим не нагадували людські. Пройшло багато часу, перш ніж він зумів вимовити кілька слів, але й ті звучали по-варварськи». Виходить, почуття людини варто виховувати, передаючи йому той досвід, що людство придбало за свій довгий шлях; у такий спосіб розум зможе осягти науки й мистецтва, тому що це — пункт прибуття всієї історії людства. По закінченні процесу виховання людина повинен буде вивести той же висновок, що й статуя, про яку говориться в «Трактаті про відчуття»: «Тепер я вживаю заходів, які вважаю необхідними для мого щастя… і мені здається, що мене оточують дружніх і ворожих істот — предмети навколо. Навчена досвідом, я перевіряю, думаю й вирішую, перед тим як діяти. lt;…gt; Я поводжуся у відповідності зі своїми переконаннями, я вільна й, у міру того як здобуваю усе більше знань, усе краще користуюся своєю волею… мені не важливо, чи впевнена я в існуванні цих речей [які мене оточують]. У мене бувають приємні й неприємні відчуття, вони вражають мене, начебто виражають самі якості предметів, і цього досить, щоб забезпечити мою схоронність».) поверхнева й розбещена Освітою душу, обвинувачена в таємної прихильності спіритуалізму, тобто в зрадництві самого духу Освіти, Кондильяк, зважаючи на все, здається людиною важкої долі. Добутку Кондильяка широко використовуються навіть у духовних семінаріях, тому що, незважаючи на сенсуалізм, філософ-абат мислив у повній згоді з істинами релігії. Чи було чистою ілюзією його бажання примирити сенсуалізм із католицькою вірою? Деякі пояснюють це «надзвичайною теоретичною непослідовністю» у сполученні з «такою ж розважливою практичністю». Не можна не згадати висловлення Кондильяка: «Часто філософ заявляє про свою прихильність істині, що навіть не пізнав». На нашу думку, сенсуалізм Кондильяка не ставив під погрозу спіритуалізм, адже усередині мармурової статуї є душу, довівши безсмертя якої, можна довести й існування Бога.