Marie умирає й призиває до себе священика, щоб він уврачевал її грішну душу й приготував її до гідного переходу у вічність. Але подивитеся, з яким блюзнірством звертається з ним Пустовцев? «Панотець! — сказав він, — дружина моя хоче говорити з вами. Що варто заплатити вам за таку працю? Не ображайтеся, що ж отут такого? Це адже ремесло ваше. З мене ж беруть доктори за те, що готують до смерті» (стор. 201). Таке жахливе блюзнірство може рівнятися хіба із глузуваннями Базарова над батьком Олексієм і з його передсмертними компліментами Одинцової. Нарешті й сам Пустовцев застрелився, і вмер, подібно Базарову, без покаяння. Коли поліцейські служителі провозили труну його повз одну модну ресторацію, один пан, що сидів у ній, запік в усі горло: «От руїни ті! На них печатка проклятья». Це непоетично, але зате набагато послідовніше й набагато краще в’яжеться з духом і настроєм роману, чим молоді ялинки, безневинні погляди квіток і всепримирна любов з «батьками й дітьми». — Таким чином, уживаючи вираження «Свистка» м. Аскоченский передбачив новий роман м. Тургенєва
Примітки
*Емансипована, вільна від забобонів (франц.).
** Матерія й сила (ньому.).
*** Батько сімейства (панцира.).
**** Безкоштовно (панцира.).
***** Спокій, спокій (франц.).
****** Стародавня студентська назва університету, що буквально годує мати (панцира.).
******* Благі побажання (панцира.).
******** Вільної від забобонів жінкою (франц.).
1 Перший рядок з вірша М. Ю. Лермонтова «Дума».
2 Роман «Батьки й діти» був надрукований в «Російському віснику» (1862, No 2) поруч із першою частиною статті Г. Щуровского «Геололгические нариси Кавказу».
3 Містер Винкель (у сучасних перекладах Уинкль) — персонаж «Посмертних записок Пиквикского клубу» Ч. Диккенса.
4 Цитата з «Батьків і дітей» наведена неточно, як і в ряді інших місць статті: пропускаючи деякі слова або заміняючи їх, уводячи пояснювальні звороти, Анотович не відзначає цього. Така манера цитувати текст дала привід ворожої «Сучасникові» критиці до обвинувачення до перетримувань, у несумлінному звертанні з текстом, у навмисному перекручуванні змісту тургеневского роману. Насправді, неточно цитуючи й навіть перефразовуючи текст роману, Антонович ніде не спотворює зміст цитируемих уривків
5 Півень — один з персонажів «Мертвих душ» Н. В. Гоголя
6 Мається на увазі «Фейлетон» за підписом «Стара фейлетонна шкапа Микита Безрилов» (псевдонім А. Ф. Писемского), надрукований в «Бібліотеці для читання» (1861, No 12), що містить грубі нападки на демократичний рух, і зокрема на Некрасова й Панаєва. Писемский різко вороже озивається про недільні школи й особливо про емансипацію жінок, що зображене як узаконення розбещеності й розпусти. «Фейлетон» обурив демократичної печатки. «Іскра» виступила зі статтею в «Хроніку прогресу» (1862, No 5). У відповідь газета «Російський мир» надрукувала статтю «Про літературний протест проти «Іскри» (1862, No 6, 10 лютого), що містить провокаційне повідомлення про колективний протест, у якому нібито візьмуть участь співробітники «Сучасника». Тоді з’явився «Лист у редакцію «Російського миру» за підписом Антоновича, Некрасова, Панаєва, Пипіна, Чернишевського, опубліковане двічі — в «Іскрі» (1862, No 7, стор. 104) і в «Російському світі» (1862, No 8, 24 лютого), що підтримує виступ «Іскри».
7 Мається на увазі стаття Н. Г. Чернишевського «Російська людина на гendez-vous».
8 Парис — образ із давньогрецької міфології, одне з діючих осіб «Илиади» Гомера; син троянського царя Приама, будучи в гостях у царя Cпарти Менелая, викрав його дружину Олену, через що виникла Троянська війна
9 «Stoff und Kraft» (правильно: «Kraft und Stoff» — «Сила й матерія») — книга німецького фізіолога й пропагандиста ідей вулгьгарного матеріалізму Людвіга Бюхнера. У російському перекладі з’явилася в 1860 році
10 Гнетка — хвороба, нездужання
11 Брюлевская тераса — місце гуляння й торжеств у Дрездене перед палацом графа Генріха Брюля ( 1700-1763), міністра Августа III, курфюрста саксонського
12 «Дрімає сонна Гренада» — неточний рядок з романсу «Ніч у Гренаді», музика Г. Сеймура-Шиффа на слова К. Тарковского. Наступне двустишие — рядка того ж романсу, неточно наведені в Тургенєва
13 …у модерантивном дусі… — у дусі помірного прогресу. Модерантистами називали в епоху Великої французької революції жирондистів. Тут мається на увазі ліберально-викривальний напрямок у літературі й журналістиці
14 У No 8 за 1861 рік журнал «Століття» опублікував статтю Каменю-Виногорова (псевдонім П. Вейнберга) «Росіяни дивини», спрямовану проти емансипації жінок. Стаття викликала ряд протестів демократичної печатки, зокрема виступ М. Михайлова в «С.-Петербурзьких відомостях» — «Потворний учинок «Століття» (1861, No 51, 3 березня). «Російський вісник» відгукнувся на цю полеміку анонімною статтею у відділі «Літературний огляд і замітки» під заголовком «Наша мова й що таке свистуни» (1862, No 4), де підтримував позицію «Століття» проти демократичної печатки
15 Литотомия — операція по видаленню каменів із сечового міхура
16 Прямій натяк на відносини Тургенєва з Поліною Віардо. У рукописі статті фраза закінчується так: «хоча б навіть із самої Віардо».
17 «Спогадами» Л. Толстого про юність Антонович називає його повість «Юність» — третю частину автобіографічної трилогії. У главі XXXIX («Гульба») описані сцени невтримної гульби студентів-аристократів
18 Мається на увазі Ґете. Вся ця фраза — прозаїчний переказ деяких рядків вірша Баратинського «На смерть Ґете».
19 Роман Аскоченского «Асмодей нашого часу» вийшов у самому кінці 1857 року, а журнал, що редагується їм, «Домашня бесіда» почав виходити з липня 1858 року. Журнал відрізнявся вкрай реакційним напрямком
20 Петро Іванович Адуев — персонаж «Звичайної історії» И. А. Гончарова, дядько головного героя — Олександра Адуева.