чиМоже така людина бути допитливим, чи може він зі своїми пахощами, з білими ручками й рожевими нігтями узятися серйозно за вивчення чого-небудь брудного або смердючого? Сам же м. Тургенєв так виразився про свого улюбленця Павлі Петровичі: «раз навіть він наблизив своє раздушенное й вимите відмінним зіллям особа до мікроскопа, для того щоб подивитися, як прозора інфузорія ковтала зелену порошину». Экой подвиг, подумаєш; але якщо б під мікроскопом лежала не інфузорія, а яка-небудь річ — фи! — якщо б її потрібно було взяти запашними ручками, Павло Петрович відмовився б від своєї допитливості; він навіть не ввійшов би в кімнату до Базарову, якби в ній був дуже сильний медико-хірургічний захід. І такого-те людини видають за серйозних, прагнучих знань; — що за протиріччя таке! до чого неприродне сполучення властивостей, що виключають однієї інше, — порожнечі й серйозності? Який же ви, читач, нездогадливий; так це потрібно було для тенденції. Пригадаєте, що старе покоління уступає молоді тим, що в ньому «більше слідів барства»; але це, звичайно, неважливість і дрібниці; а в істоті справи старе покоління ближче до істини й серйозніше молодого. От ця-те ідея серйозності старого покоління зі слідами барства у вигляді особи, вимитого відмінним зіллям, і в тугих комірцях, і є Павло Петрович. Цим же пояснюються й незгідності в зображенні характеру Базарова. Тенденція вимагає: у молодому поколінні менше слідів барства; у романі тому й говориться, що Базарів збуджував до себе довіра в людях нижчих, вони привязивались до нього й любили його, бачачи в ньому не пана. Інша тенденція вимагає: молоде покоління нічого не розуміє, нічого не може зробити гарного для батьківщини; роман і виконує цю вимогу, говорячи, що Базарів не вмів навіть зрозуміло говорити з мужиками, а то щоб ще збудити до себе довіра; вони й знущалися з нього, бачачи в ньому подаровану йому автором дурість. Тенденція, тенденція зіпсувала всю справу, — «усе француз гадит!»
Отже, високі переваги старого покоління перед молодим безсумнівні; але вони будуть ще несомненнее, коли ми розглянемо докладніше якості «дітей».
Які ж «діти»? З тих «дітей», які виведені в романі, тільки один Базарів представляється людиною самостійним і недурним; під якими впливами зложився характер Базарова, з роману не видно; невідомо також, звідки він запозичив свої переконання і які умови благоприятствовали розвитку його напряму думок. Якщо б м. Тургенєв подумав про ці питання, він неодмінно змінив би свої поняття про батьків і дітей. Г-Н Тургенєв нічого не сказав про та участь, яке могло приймати в розвитку героя вивчення природничих наук, що становили його спеціальність. Він говорить, що герой прийняв відомий напрямок у напрямі думок внаслідок відчуття; що це значить — зрозуміти не можна; але щоб не образити філософської проникливості автора, ми бачимо в цьому відчутті просто тільки поетичну гостроту. Як би те не було, думки Базарова самостійні, вони належать йому, його власної діяльності розуму; він учитель; інші «діти» роману, дурнуват і порожні, слухають його й тільки безглуздо повторюють його слова. Крім Аркадія, такий, наприклад. Ситників, якого автор при всякому зручному випадку корить тим, що його «панотець усе по відкупах». Ситників уважає себе учнем Базарова й зобов’язаним йому своїм переродженням: » чиповірите, — говорив він, — що коли при мені Євгеній Васильович сказав, що не повинне визнавати авторитетів, я відчув такий захват… немов прозрів! От, подумав я, нарешті знайшов я людини!» Ситників розповів учителеві про Eudoxie Кукшиной, зразку сучасних дочок. Базарів тоді тільки погодився відправитися до неї, коли учень запевнив його, що в неї буде багато шампанського. Вони відправилися. «У передній зустріла їх якась не те служниця, не те компаньйонка в чіпці, — явні ознаки прогресивних прагнень господарки», уїдливо зауважує м. Тургенєв. Інші ознаки полягали в наступному: «на столі валялися нумера росіян журналів, большею частиною нерозрізані; скрізь біліли недокурки цигарок; Ситників розвалився в кріслах і задер ногу догори; розмова йде про Жорж-Занде й Прудоне; наші жінки погано виховані; потрібно змінити систему їхнього виховання; геть авторитети; геть Маколея; Жорж-Занд, за словами Eudoxie, і не слихивала про ембріологію». Але сама головна ознака такої:
«- Ми от добралися, — сказав Базарів, — до останньої краплі
— Чого? — перебила Євдоксія
— Шампанського, почтеннейшая Авдотья Никитишна, шампанського — не вашої крові
Сніданок тривав довго. За первою пляшкою шампанського пішла інша, третя й навіть четверта… Євдоксія бовтала без угаву; Ситників їй вторив. Багато тлумачили вони про те, що таке шлюб — забобон або злочин? і які народяться люди — однакові чи ні? і в чому, властиво, складається індивідуальність? Справа дійшла нарешті до того, що Євдоксія, вся червона від випитого вина (фи!) і стукаючи плоскими нігтями по клавішах розстроєного фортепіано, прийнялася співати сиплим голосом спершу циганські пісні, потім романс Сеймур-Шиффа: «Дрімає сонна Гренада»12, а Ситників пов’язав голову шарфом і представляв завмираючого коханця, при словах:
И вуста твої з моїми
У поцілунок гарячий злити!
Аркадій не витерпів нарешті. «Добродії, вуж це щось на Бедлам схоже стало», помітив він уголос. Базарів, що лише зрідка вставляв у розмову глузливе слово — він займався більше шампанським, — голосно позіхнув, устав і, не прощаючись із господаркою, вийшов геть разом з Аркадієм. Ситників вискочив слідом за ними» (стор. 536-537). — Потім Кукшина «потрапила за кордон. Вона тепер у Гейдельберзі; як і раніше лигається зі студентами, особливо з молодими російськими фізиками й хіміками, які дивують професорів своєю доконаною бездіяльністю й абсолютною лінню» (стор. 662).
Браво, молоде покоління! відмінно подвизается за прогрес; і яке ж порівняння з розумними, добрими й морально-статечними «батьками»? Навіть кращий представник його виявляється пошлейшим паном. Але все-таки він краще інших; він говорить зі свідомістю й висловлює власні судження, ні від кого не запозичені, як виявляється з роману. Ми й займемося тепер цим кращим екземпляром молодого покоління. Як сказано вище, він представляється людиною холодним, нездатним до любові, ні навіть до самої звичайної прихильності; навіть жінку він не може любити поетическою любов’ю, що так приваблива в старому поколінні. Якщо, на вимогу тваринного почуття, він і полюбить жінку, то полюбить одне тільки тіло її; душу в жінці він навіть ненавидить; він говорить, «що їй зовсім і розуміти не потрібно серйозної бесіди й що вільно мислять між жінками тільки виродки». Ця тенденція в романі персоніфікується в такий спосіб. На балі в губернатора Базарів побачив Одинцову, що вразила його «достоїнством своєї постави»; він і закохався в неї, тобто, властиво, не закохався, а відчув до неї якесь відчуття, схоже на злість, що м. Тургенєв намагається охарактеризувати такими сценами:
«Базарів був великий мисливець до жінок і до жіночої краси, але любов у розумінні ідеальному, або, як він виражався, романтичному, називав нісенітницею, непростительною дурницею. — «Подобається тобі жінка, — говорив він, — намагайся домогтися користі, а не можна — ну, не треба, відвернися — земля не клином зійшлася». «Одинцова йому подобалася», отже…
«- Мені зараз казав один пан, — говорив Базарів, звертаючись до Аркадія, — що ця пані — ой, ой; так пан, здається, дурень. Ну, а по-твоєму, що вона, точно — ой-ой-ой?
— Я цього определенья не зовсім розумію, — відповідав Аркадій
— От ще! Який безневинний!
— У такому випадку я не розумію твого пана. Одинцова дуже мила — безперечно, але вона так холодно й строго себе тримає, що…
— У тихому вирі… ти знаєш! — підхопив Базарів. — Ти говориш, вона холодна. У цьому-те самий смак і є. Адже ти любиш морозиво
— Може бути, — промурмотав Аркадій, — я про це судити не можу
— Ну? — говорив Аркадій йому на вулиці: — ти все тої ж думки, що вона — ой-ой-ой?
— А хто неї знає! Бач, як вона себе заморозила, — заперечив Базарів і, помовчавши небагато, додала: — герцогиня, можновладна особа. Їй би тільки шлейф позаду носити так корону на голові
— Наші герцогині так по-російському не говорять, — помітив Аркадій