Твір по літературі: Автор — оповідач — герой у повісті А. С. Пушкіна Капітанська дочка У повісті «Капітанська дочка» А. С. Пушкін використовує свій улюблений прийом: сам він виступає в ролі видавця, а автором як би є Гринев. Також від імені вигаданого автора написані, наприклад, «Повести Белкина» і «Історія села Горюхина». А.
С. Пушкін створює цілком певний образ оповідача — помісного дворянина. Дитинство його проходить у селі, росте він недоуком, потім батько відправляє його на військову службу, і через якийсь час він вертається в Родовий маєток і вирішує зайнятися творчістю. Приблизно так само виглядає Історія оповідача «Капітанської дочки»; лінія «автор — оповідач — герой» Тут простежується досить чітко. Пушкін начебто будує драбинку в часі: сам він дивиться із середини XIX століття На оповідача, що у свою чергу пише про себе в молодості. Таким чином, до Читача доходить багатомірна історична картинка, складна, як саме життя А. С.
Пушкіна, безумовно, дуже хвилювала тема повстань у Росії, як селянських бунтів, так і таких, як події грудня 1825 року, у яких брали участь його близькі друзі. Роздуму над цим звернули думку автора до драматичних подій історії, і він пише нарис «Історія Пугачова». Але як художник, А. С. Пушкін не зміг повністю виразити себе в історичній праці, і в нього виник задум художнього твору про пугачевском повстання. Герої «Капітанської дочки», зі своїми звичайними людськими долями, виявляються в самому центрі історичних Подій. Ми читаємо про далекий навіть для А. С. Пушкіна XVIII столітті, але завдяки тому, що оповідання ведеться від першої особи, все описане близько й зрозуміло нам.
Ми не дивимося з боку, а разом з молодим Гриневим беремо участь у подіях його життя Проводир селянського бунту, кривавий, не знаючої жалості лиходій з’являється перед нами живою людиною, з достоїнствами й недоліками, — завдяки Гриневу. Юний Петруша Гринев — герой «Капітанської дочки», він ще не вміє оцінювати події, безпосереднім учасником яких стає. Він просто живе й почуває й надходить так, як велить йому совість. чесність, Що Обеззброює, не раз рятує йому життя. Ця ж чесність — стан особливої довіри читача до всього, про що Розповідає Гринев. Ми не можемо зіставляти Л. Гринева з А. Пушкіним ні по розуму (згадаємо його оповідання про Життя в рідному домі до армії), ні по щиросердечних якостях (багатство й Багатогранність духовного миру поета не викликають сумнівів, чого не скажеш про Гриневе), але в понятті честі й боргу їхньої думки збігаються.
Дворянин, що не вважає Для себе можливим змінити присязі й перейти на сторону повсталих, — це міг Бути й Пушкін. Не випадково підлість проявляється в кожному слові й учинку дворянина-зрадника Швабрина: і в його відношенні до Маші, і на дуелі, і після арешту А. С. Пушкін під Нидом видавця пише, що єдине доповнення його до рукопису Гринева — це епіграфи. Таким чином, тільки в епіграфах автор прямо виражає Свою позицію. Перший і головний з них — «Бережи честь змолоду». Проблема честі — одна з головних в «Капітанській дочці».
Позитивні герої ті, хто «беріг честь Змолоду»: Гринев, Маша, сім’я Миронових і т.д. До них же до деякої міри можна Віднести й Пугачова. Принаймні, у відношенні Гринева він надійшов чесно. Оповідач в «Капітанській дочці» — це той же Гринев, але вже в старості. Він дивиться на себе з боку, посміюється над помилками молодості, над своєю недосвідченістю, але він і пишається тим, що не втратив свого дворянського достоїнства, основні життєві принципи його сформувалися вже тоді й залишилися незмінні. На відміну від молодого Петруши, всієї думки якого були зайняті коханою дівчиною, Гринев-Оповідач дає оцінку й історичні події. Це саме він Говорить: «Не приведи Бог бачити російський бунт — безглуздий і нещадний. Ті, Які замишляють у нас неможливі перевороти, або молоді й не знають нашого Народу, або вуж люди жестокосердие, якої чужа голівонька — полушка, та й своя шийка — копійка…
» Отже, у самому центрі вирішальних подій історії перебуває середній, набагато більше пересічна людина, чим сам Пушкін, проте їм же обраний. Оповідання щирого й відкритого Гринева малює об’єктивну картину що відбувається, не подає приводів для Підозр у якому-небудь «умничаньи» (до речі, улюблене його слово). Мова Гринева-Оповідача простий і доступний, без витівок. Пушкіна-Поет міг використовувати опис бурану як алегорію селянського повстання: «Ну, пан, — закричав ямщик, — лихо: буран!
» Гринев же просто описує заметіль, завдяки якій він познайомився Спугачевим. «Капітанська дочка» — повість не просто про народне повстання, а про загальнолюдські проблеми. Ніде в повісті ми не зустрінемо описи пригнобленого народу, навпаки, наприклад, Савельич безкорисливо любить своїх хазяїв і віддана ім. И все-таки «Капітанська дочка» — глибоко народний добуток, навіть загальнонародні, примирні всі стани. Майже всі епіграфи до глав узяті з народних пісень. Їхні слова стають Вираженням почуттів героя-дворянина. Пушкіна говорить нам, що життя складніше будь-яких схем, що для об’єднання людей недостатньо їхньої приналежності до одного стану.
Гриневу набагато більше симпатичний Пугачов, чим Швабрин — такий же, як він, офіцер. Кожний герой повести — не просто представник свого стану, але самостійна Особистість: і Савельич, і Пугачов, і імператриця. Пугачов — представник народу, але він не змішується з юрбами людей, що йдуть за ним, він вождь і розуміє, що самотно й рано або пізно його зрадять. Обговорюючи калмицьку казку про орла й ворона, Пугачов і Гринев висловлюють свою життєву позицію.
Пугачов не може жити інакше, для нього бунт — сенс життя, для Гринева ж — «жити вбивствами й розбоєм значить клювати мертвечину». Герої не сходяться у визначенні основи життя й проте залишаються доброзичливий друг кдругу. У повісті відносно мало описів кровопролиття, всім і так добре відома жорстокість селянської війни. Але там, де такі сцени є, у них зображені Страждання обох сторін — це й башкирец зі знівеченою особою, і смерть пари Миронових. Знову А. С. Пушкін руйнує будь-які схеми й головний вимір сюжету Робить така людська якість, як сострадательность, звичайна доброта.
Згадаємо, як уперше в повісті з’являються Пугачов і імператриця — немов два полюси. Герої зустрічаються з ними як зі звичайними людьми, і лише потім з’ясовується, що обоє вони наділені владою. Милосердя ж проявляють лише до тих, кому особисто симпатизують. Вибірково. В «Капітанській дочці» багато казкового. Тут відбилася мрія поета про можливість Пристрою такого миру, де все ґрунтується на добрі й мудрих людських відносинах; Герой і оповідач допомагають вселити саме цю думку читачеві