Писахов, Степан Григорович До чого баби за розмовою час втрачають. Тепер-Те всяка справою зайнята, справа подгонят, а в прежню пору в них часу для порожнього розмові багато було. Розмова починали чинно, повільними словами, а як розженуться — ну, і затараторять, від слів брякоток піде, бувало Перед моєю хатою зштовхнулися попадя Сиволдаиха й модниця з місту.
Їм би йти куди ні на є — ну, до тої ж попаді, так там за самоваром і говорили б, скільки хотіли. Але обидві, бач ти, квапилися. Зупинилися на два слова, почали чинно, і обидві в один голос і як одне довге слово простягнули: дякую-вас-нічого!
И всяке інше для разминания мови. Незабаром заговорили голосніше, голосніше й затріщали, начебто зайців заганяють Я година терпіла, думаю розумом: наговоряться, розійдуться. Друга година пройшла. Я нічого робити не можу, у вухах шум, гул. Пов’язав голову жониной кофтою ватерованной, закутав фартухом А під вікном голосніше заговорили, у суперечку ввійшли, на лемент перейшли Я на горище виліз із цебром води й з горищного віконця став водою поливатися Баби парасолька розчепірили й ще голосніше заголосили. Вистачив я лопату — так піском, що на горищі над стелею був.
Лопатою згріб — так у віконце, так на Сиволдаиху й на городску модницю! Сипав, сипав! Чую — стихло: пішли, значить Я умаялся, приліг відпочити. І тільки разоспался по^-гарному — чую шум-дзенькіт.
Що тако? А це піп Сиволдай у дзвін дзвонить, попадю шукає. З міста прибігли — модницю шукають. До мене урядник колотиться, лається, велить купу піску з вулиці забрати Глянув я на вулицю, а перед будинком моїм поперек вулиці на самій дорозі більша купа піску — Мені како справа до вулиці? Каби у дворі, я забрав би, а отут місце обчественно, нехай обчеством і забирають! Купа-Те проїзду заважала.
Стали пісок розгрібати, дорогу очищати. Я з усіма теж працював. Пісок розрили, а там під парасолькою Сиволдаиха з модницею одна іншої в патли вцепились, ревмя ревуть, лементом кричать. У них суперечка вийшла про нове модне вбрання: куди бант причепити, попереду алі позаду? Ця справа тако важливо, що баби з усією Безлічі в суперечку заступилися, проезжающи городски теж причепилися Півтори доба сперечалися, кричали, нас обідом не годували, сподіваємося не напували Полицейско начальство дурній справі не заважало. Ми вуж своєю волею вольнопожарной командою в бабів воду пустили й те ледь по будинках розігнали!