Твір по літературі: Барство дике й «Культурне» По визначенню А. И. Герцена, «Записки мисливця» Івана Сергійовича Тургенєва з’явилися «поетично написаним обвинувальним актом кріпосництву». Кріпосник Стегунов з оповідання «Два поміщики», здавалося б, наймиліша й найдобріша людина, «низенький, пухленький, лисий, з подвійним підборіддям, м’якими ручками й чималим черевцем… великий хлібосол і баляндрасник… Він ніколи нічим не займався й навіть «Сонник» перестав читати». Він уважає, що раз він пан, так повинен барствовать, а мужики повинні гнути на нього спини.
На селян він дивиться як на робочу худобу, що він вільний розводити або знищувати. Невзлюбив дві селянські сім’ї, він відверто зізнається: «И без черги в солдати віддавав і так розпихував — який-куди: так не переводяться, що будеш робити?» Все це він розповідає спокійно, весело посміхаючись. Від цього авторові й читачам стає гидотно. Стегунов, спокійно присьорбуючи чай, із задоволенням прислухається до звуків, що доноситься зі стайні, де за його наказом б’ють буфетника Васю. У цій щоденності подій Тургенєв бачить і підкреслює нелюдськість кріпосного права.
В особі Стегунова представлене старе, дике барство. Але ще страшнее, на думку автора, «культурне», сучасне барство. Відставний гвардійський офіцер Аркадій Павлович Пеночкин з оповідання «Бурмистер» одержав традиційне «відмінне» виховання. У його будинку все влаштовано на європейський лад. Він «культурно» експлуатує своїх селян і так само культурно їх карає. За те, що лакей подав йому непідігріте вино, Пеночкин, не підвищуючи голосу, наказує слузі: «Щодо Федора розпорядитися…» Він не дозволить собі не вдарити свою жертву, не накричати на неї, але від цього не легшає селянам.
За поміщика покарає його помічник — бурмистер. «Звір — не людин; сказано: собака, пес, як є пес», — говорять про нього жертви Читачі бачать в «Записках мисливця» правдиве відбиття російського побуту, жорстокої експлуатації народу Цю тему Тургенєв продовжує в оповіданні «Муму», що має автобіографічну основу. В образі старої химерної барині письменник вивів риси своєї матері. По своїй антикріпосницькій спрямованості оповідання є прямим продовженням «Записок мисливця». На догоду своїм капризам бариня забирає Гарасима із села, де він звик жити й працювати, поселяє в місті. Змушує відмовитися від симпатій і прихильностей. У кріпака не повинне бути почуттів і бажань. Це робоча сила, що належить хазяїнові Але автор показує й перші паростки протесту, вони ще боязкий і стихійні, і Тургенєв попереджає про прийдешні потрясіння; якщо поміщики не одумаються, держава не змінить свого відношення ккрестьянам.
Ці добутки ставлять письменника в ряд з такими борцями проти кріпосництва, як Пушкін і Гоголь, Некрасов і Салтиков-Щедрін. Чесність і шляхетність Івана Сергійовича Тургенєва допомогли йому зробити сміливий вибір, устати в ряди захисників пригнобленого народу