Список добутків у скороченні цього автора Щоденник зайвої людини. Повість (1848 — 1850) Місяць у селі. Комедія (1850, опубл. 1855) Рудин. Роман (1855) Ася. Повість (1858) Дворянське гніздо. Роман (1858) Напередодні. Роман (1859) Перша любов.
Повість (1860) Батьки й діти. Роман (1862) Дим. Роман (1867) Новина. Роман (1876) Клара Милич (Після смертиповесть (1883) 20 травня 1859 р. Микола Петрович Кірсанов, сорокатрехлетний, але вже літній на вид поміщик, хвилюючись, очікує на постоялому дворі свого сина Аркадія, що тільки що закінчив університет Микола Петрович був сином генерала, але призначена йому військова кар’єра не відбулася (він у молодості зламав ногу й на все життя залишився «хроменьким»Микола Петрович рано женився на дочці незнатного чиновника й був щасливий у шлюбі.
До його глибокого горя, дружина в 1847 р. померла. Всі свої сили й час він присвятив вихованню сина, навіть у Петербурзі жив разом з ним і намагався зблизитися з товаришами сина, студентами. Останнім часом він посилено зайнявся перетворенням свого маєтку Наступає щаслива мить побачення. Однак Аркадій з’являється не один: з ним високий, некрасивий і самовпевнений парубок, що починає доктор, согласившийся погостювати в Кірсанових. Кличуть його, як він сам себе атестує, Євгеній Васильович Базарів Розмова батька із сином спочатку не клеїться.
Миколу Петровича бентежить Фенечка, дівчина, що він містить при собі й від якої вже має дитини. Аркадій поблажливим тоном (це злегка жолобить батька) намагається згладити виниклу незручність Будинку їх чекає Павло Петрович, старший брат батька. Павло Петрович і Базарів відразу ж починають відчувати взаємну антипатію.
Зате двірські хлопчиськи й слуги гостеві охоче підкоряються, хоча він зовсім і не думає шукати їх розташування Уже наступного дня між Базаровим і Павлом Петровичем відбувається словесна сутичка, причому її ініціатором є Кірсанов-Старший. Базарів не хоче полемізувати, але все-таки висловлюється по головних пунктах своїх переконань.
Люди, по його поданнях, прагнуть до тої або іншої мети, тому що випробовують різні «відчуття» і хочуть домогтися «користі». Базарів упевнений, що хімія важливіше мистецтва, а в науці важливіше всього практичний результат. Він навіть пишається відсутністю в нього «художнього змісту» і думає, що вивчати психологію окремого індивідуума нема чого: «Досить одного людського екземпляра, щоб судити про всіх інших». Для Базарова не існує жодного «постанови в сучасному нашім побуті… яке б не викликало повного й нещадного заперечення». Про власні здатності він високої думки, але своєму поколінню призначає роль не творчу — «спершу треба місце розчистити». Павлу Петровичу «нігілізм», исповедуемий Базаровим і Аркадием, що наслідує йому,, представляється зухвалим і необґрунтованим навчанням, що існує «у порожнечі».
Аркадій намагається якось згладити виниклу напругу й розповідає другові історію життя Павла Петровича. Він був блискучим і багатообіцяючим офіцером, улюбленцем жінок, поки не зустрів світську левицю княгиню Р. Пристрасть ця зовсім змінила існування Павла Петровича, і, коли роман їх закінчився, він був повністю спустошений. Від прошлого він зберігає лише вишуканість костюма й манер так перевага всього англійського Погляди й поводження Базарова настільки дратують Павла Петровича, що він знову атакує гостя, але той досить легко й навіть поблажливо розбиває всі «силогізми» супротивника, спрямовані на захист традицій.
Микола Петрович прагне зм’якшити суперечка, але й він не може у всім погодитися з радикальними висловленнями Базарова, хоча й переконує себе, що вони із братом уже відстали від життя Молоді люди відправляються в губернське місто, де зустрічаються з «учнем» Базарова, нащадком відкупника, Ситниковим. Ситників веде їх у гості до «емансипованого» дамі, Кукшиной. Ситників і Кукшина належать до того розряду «прогресистів», які відкидають будь-які авторитети, ганяючись за модою на «вільнодумство».
Вони нічого толком не знають і не вміють, однак у своєму «нігілізмі» залишають далеко за собою й Аркадія й Базарова. Останній Ситникова відверто нехтує, а в Кукшиной «займається більше шампанським». Аркадій знайомить друга з Одинцовій, молодою, гарною й багатою вдовою, який Базарів відразу ж зацікавлюється. Інтерес цей аж ніяк не платонічний. Базарів цинічно говорить Аркадію: «Пожива є…» Аркадію здається, що він закоханий в Одинцову, але це почуття напускне, тоді як між Базаровим і Одинцовій виникає взаємне тяжіння, і вона запрошує молодих людей погостювати в її У будинку Ганни Сергіївни гості знайомляться з її молодшою сестрою Катею, що тримається скованно. І Базарів почуває себе не у своїй тарілці, він на новому місці почав дратуватися й «дивився сердито».
Аркадію теж не по собі, і він шукає розради в суспільстві Коти Почуття, викликане Базарову Ганною Сергіївною, ново для нього; він, що так нехтував усякі прояви «романтизму», раптом виявляє «романтика в самому собі». Базарів пояснюється з Одинцовій, і хоча та не негайно ж звільнилася від його обіймів, однак, подумавши, вона доходить висновку, що «спокій <...> найкраще на світі». Не бажаючи стати рабом своєї пристрасті, Базарів їде до батька, повітовому лікареві, що живе неподалік, і Одинцова не втримує гостя. У дорозі Базарів підбиває підсумок що происшли й говорить: «…Краще камені бити на бруківці, чим дозволити жінці заволодіти хоча б пучкою. Це всі <...> дурниця». Батько й мати Базарова не можуть надихатися на свого ненаглядного «Енюшу», а він нудьгує в їхньому суспільстві. Уже через пару днів він залишає батьківський дах, вертаючись у маєток Кірсанових Від жари й нудьги Базарів звертає увагу на Фенечку й, заставши її одну, міцно цілує молоду жінку. Випадковим свідком поцілунку стає Павло Петрович, якого до глибини душі обурює вчинок «цього волосатого». Він особливо обурюється ще й тому, що йому здається: у Фенечке є щось загальне із княгинею Р. Відповідно до своїх моральних переконань, Павло Петрович викликає Базарова на двобій. Почуваючи себе ніяково й, розуміючи, що поступається принципами, Базарів погоджується стрілятися з Кірсановим-Старшим («З теоретичної точки зору дуель — безглуздість; ну, а із практичної точки зору — це справа інше»). Базарів злегка ранить супротивника й сам подає йому першу допомогу. Павло Петрович тримається добре, навіть жартує над собою, але при цьому і йому й Базарову ніяково. Микола Петрович, від якого сховали щиру причину дуелі, також поводиться найблагороднішим образом, знаходячи виправдання для дій обох супротивників Наслідком дуелі стає й те, що Павло Петрович, що раніше рішуче заперечував проти одруження брата на Фенечке, тепер сам умовляє Миколи Петровича зробити цей крок И в Аркадія з Катею встановлюється гармонічне взаєморозуміння. Дівчина проникливо зауважує, що Базарів для них — чужий, тому що «він хижий, а ми з вами ручні». Остаточно втратив надію на взаємність Одинцової Базарів переламує себе й розстається з нею й Аркадієм. На прощання він говорить колишньому товаришеві: «Ти славний малий, але ти все-таки мякенький, ліберальний панич…» Аркадій засмучений, але незабаром утішається суспільством Каті, пояснюється їй у любові й запевняється, що теж любимо Базарів же вертається в батьківські пенати й намагається забутися в роботі, але через кілька днів «лихоманка роботи з його зіскочила й замінилася тоскливою нудьгою й глухим занепокоєнням». Пробує він заговорювати з мужиками, однак нічого, крім дурості, у їхніх головах не виявляє. Правда, і мужики бачать у Базарове щось «начебто блазня горохового». Практикуючись на трупі тифозного хворого, Базарів ранить собі палець і одержує зараження крові. Через кілька днів він повідомляє батька, що, по всіх ознаках, дні його полічені Перед смертю Базарів просить Одинцову приїхати й попрощатися з ним. Він нагадує їй про свою любов і зізнається, що всі його горді помисли, як і любов, пішли порохом. «А тепер все завдання гіганта — як би вмерти пристойно, хоча нікому до цієї справи немає… Однаково: виляти хвостом не стану». З гіркотою говорить він, що не потрібний Росії. «Та й хто потрібний? Швець потрібний, кравець потрібний, м’ясник…» Коли Базарова на настійну вимогу батьків причащають, «щось схоже на здригання жаху миттєво відбилося на особі, що змертвіла,». Проходить шість місяців. У невеликій сільській церкві вінчаються дві пари: Аркадій з Катею й Микола Петрович із Фенечкой. Всі були задоволені, але щось у цьому достатку відчувалося й штучне, «точно все погодилися розіграти якусь простодушну комедію». Згодом Аркадій стає батьком і завзятим хазяїном, і в результаті його зусиль маєток починає приносити значний дохід. Микола Петрович приймає на себе обов’язку світового посередника й ретельно трудиться на суспільному поприщі. Павло Петрович проживає в Дрездене й, хоча як і раніше виглядає джентльменом, «жити йому важко». Кукшина живе в Гейдельберзі й лигається зі студентами, вивчає архітектуру, у якій, за її словами, вона відкрила нові закони. Ситників женився на князівні, їм що помикает, і, як він запевняє, продовжує «справу» Базарова, подвизаясь у ролі публіциста в якімсь темному журнальчике. На могилу Базарова часто приходять старезні дідки й гірко плачуть і моляться за упокій душі передчасно покійного сина. Квіти на могильному гор
бку нагадують не про один спокій «байдужої» природи; вони говорять також про вічне примирення й про життя нескінченної…