Бородінська річниця Жуковський В. А.) — Частина 3

Отже, не будемо тлумачити й міркувати про необхідність безумовної покори царської влади: це ясно й саме по собі; ні, є щось важливіше й ближче до сутності справи: це — привести в загальну свідомість, що безумовна покора царської влади є не одна користь і необхідність наша, але й вища поезія нашого життя, наші народності, якщо під словом «народності» повинне розуміти акт злиття приватних індивідуальностей у загальній свідомості своєї державної особистості й самости. І наша російська народна свідомість цілком виражається й цілком вичерпується словом «цар», у відношенні до якого «батьківщина» є поняття підпорядковане, наслідок причини. Отже, пора вже привести в ясну, горду й вільну свідомість те, що в продовження багатьох століть було безпосереднім почуттям і безпосереднім історичним явищем: настав час усвідомити, що ми маємо розумне право бути горді нашею любовию до царя, нашею безграничною преданностию його священній волі, як горді англійці своїми державними постановами, своїми цивільними правами, як горді Північно-Американські Штати своею свободою11. Життя всякого народу є розумно-необхідна форма загальносвітової ідеї, і в цій ідеї полягає й значення, і сила, і міць, і поезія народного життя; а жива, розумна свідомість цієї ідеї є й ціль життя народу, і разом її внутрішній двигун. Петро Великий, прилучивши Росію європейського життя, дав чрез це російського життя нову, обширнейшую форму, але аж ніяк не змінив її субстанціальної підстави, точно так само, як представники нового європейського миру, засвоївши собі розкішні плоди, заповідані йому древнім миром, аж ніяк не зробилися ні греками, ні римлянами, але розвилися у власних, самобутніх формах, що розвилися із субстанціального зерна їхнього життя. От погляд — щирий і єдиний, котрий повинен взяти за підставу історик російського народу, щоб не заблудитися в дрімучому лісі абстрактних міркувань ложно зрозумілого «російського европеизма». І тому-те, віддаючи належну справедливість і належну данину хвали й подиву всьому щирому в наших західних сусідів, будемо далекі від осліплення — визнавати за предмет наслідування те, що ставиться властиво до форми їх народної, а не загальнолюдського життя, а ще тим більше будемо далекі від осліплення — визнавати за велике дурні сторони їхнього життя, які, як випадковості або як крайності, необхідно існують у житті кожного народу. Так само й не будемо забувати власного достоїнства, будемо вміти бути гордими собственною национальностию, основними стихіями своєї народної індивідуальності; але будемо вміти бути гордими без марнославства, що закриває ока на власні недоліки і є ворог усякого руху вперед, усякого успіху в добрі й славі…

Неосяжний простір Росії, великі її юні сили, безмежна її міць — і дух завмирає в трепетному захваті від передчуття її великого призначення, її — законної спадкоємиці життя трьох періодів людства! 12 Їсти чому радуватися, їсти чим бути блаженними й гордими в нашій народній свідомості; але не забудемо ж, що досягнення мети можливо тільки чрез розумний розвиток не якого-небудь далекого й зовнішнього, а субстанціального, рідного початку народного життя й що таємниче зерно, корінь, сутність і життєвий пульс нашого народного життя виражається словом «цар». Будемо прислухатися й до осудження недругів і заздрісників, витягаючи з них корисні уроки й користуючись ними; а на криві толки, безглузді вигуки й голосні, але порожні фрази безмозких перетворювачів людського роду, непокликаних посередників у чужих сімейних справах, будемо відповідати презирливим мовчанням, а якщо вже занадто розкричаться, то відповімо їм словами нашого великого поета:

Ви грізні на словах: спробуйте на ділі!..13

Ми впевнені, що ці рядки не почтут наші читачі відступом від предмета, що подав до них привід: бородінське торжество нинішнього року мимоволі навело нас на ці думки: але було мислию пануючи, перешедшею в торжество народу…

Брошури, заголовок яких виписано на початку нашої статті, зобов’язані своєю появою бородінському торжеству, що знайшло собі органи в знаменитому поеті, лавровенчанном ветерані нашої поезії, і в знаменитому воїні інваліді, до військової слави своєї присовокупившем славу безискусственного, але сильного серцевим красномовством літератора. Про його брошуру ми не будемо говорити: виписані нами з її місця досить свідчать про її достоїнство.- «Бородінська річниця» є нова пісня співака російської слави, що у час великого випробування, що народило теперішнє торжество, був органом слави занепалим і подвизавшимся героям великої драми 14 і в якому літа не остудили поетичного жару. Звичайно, як вірш, зобов’язаний своєю появою не примхливому пориву фантазії, а навіяне сучасною подією й обмежене в часі своєї появи,- воно не повинне піддаватися в цілому строгій критиці 15,- але в ньому багато сильних і прекрасних строф і віршів, які не можна читати без розчулення, а недостатність інших винагороджується поезиею змісту. Не говорячи вже про талант поета, саме торжество на місці торжества, сама місцевість, всім дихаючим спогадом,- не могли не народити поезії одним простим своїм поданням

Читачам нашого журналу вже відомо новий твір Жуковського 16, але як воно надруковано й окремо, те рецензент почитає себе вправі повторити з нього те, що особливо йому подобається.- Воспоминая жахи Бородінської битви, поет переходить до теперішнього часу:

А тепер пора інша:

Запашно-Золота

Блищать жнива по пагорбах

. . . . . . . . . . . .

И на бенкет поминовенья

Рать іншого поколенья

Новим, славним уже царем

Зібрана на місці тім,

Де предместники їх билися,

Де настільки багато хто свершились

Дивовижної хоробрості справи,

Де земля їхній порох взяла

Так само рать числом рясна,

Так само мужність у ній сильно,

Ті ж орли, ті ж прапори

И полків ті ж імена,-

А в рядах інші сталі;

И срібної медалі,

Колишнім даної їй царем,

Не видать вуж ні на кому

Зацим він переходить до смутного спогаду про занепалих вождів, тих самих, падіння яких він оспівував в інший час, і нарешті викликує:

И тебе ми пережили,

И тебе ми схоронили,

Ти, що трон і нас

Твердим царським словом урятував,

Вождь вождів, царів диктатор,

Наш великий імператор,

Миру світла зірка!

И твоя прийшла чреда!

. . . . . . . . . . . .

Раптом… від всіх честей далеко,

У бідному краї, самотньо

Перед плачучою дружиною,

Наш владика, наш герой,

Гасне цар благословенний;

И за труною сокрушенно,

У похоронний злившись хід,

Вся імперія йде 17.

И як разючий перехід від цього священного спогаду про царя-рятівнику до тому, від кого врятована була Росія!

И його наче й не було,

Перед ким усе тріпотіло!..

Є далека скеля;

Вкруг скелі морська імла;

З морем степ злився інша —

Безодня неба блакитна;

До тої скелі шлях загороджений:

Там заритий Наполеон

Містимо нашу статтю останніми словами поета, зливаючи з ними й своєю власною думкою:

Пам’ять вічна вам, брати!