Твір по літературі: Це все про росію по творчості А. А. Блоку На одному з поетичних вечорів А. А. Блок, завершуючи виступ, прочитав вірш, яким часто закінчували своє читання — «Голос із хору». Із залу лунало вимогливе: «Прочитайте вірші про Росію!» «Це все про Росію», — відповів поет. Так, вся лірика Блоку — поетичний щоденник життя російської людини на рубежі двох століть Сам поет писав К. С.
Станіславському: «Цій темі я свідомо й безповоротно присвячую життя… Адже тут — життя або смерть, щастя або погибель». Улюблений поет юного Пушкіна Батюшков учив побратимів по перу: «Пиши, як живеш». Блок надходив навпаки: намагався жити так, як писав. От і вийшло, що майже все доконане Блоком було зроблено в ім’я російської землі, у славу російського народу. Чи читаємо ми його «Русь», «Росію», «Осінній день» або інший юнацький вірш, виконаний синовней любові до рідного краю, перед нами виникає образ країни зі своєю особливою, неповторною й піднесеною долею — історією Поет добре розумів, що «жити коштує тільки так, щоб висувати безмірні вимоги до життя: всі або ніщо…». Так жили наші далекі предки, що виявили мужність, доблесть, безкорисливу любов до Батьківщини на поле Куликовом. Блок знав, що перемога між Доном і Непрядвой спричинила небачений підйом народного духу, хоча до остаточного звільнення Русі від ординського ярма пройде ще сторіччя У Шахматове, на березі лісовий Лутосни, в уяві поета виник образ святої російської землі й степовий зі стрімчастими берегами Непрядви: Ріка розкинулася. Тече, сумує ліниво И миє берега Над убогою глиною жовтого обриву У степу сумують стогу П’ять віршів із циклу «На поле Куликовом» говорили про те, що Блок умів почувати історію милої його серцю Русі чуйно й тремтливо: Я бачу над Руссю далеко Широка й тиха пожежа…
Усього десять років через нову пожежу 1917 року перевернув долю Росії Характер почуття до Росії, її сприйняття мінялися, але любов до неї Блок проніс через все життя. Це почуття врятувало його в страшні («глухі») роки. І тому у вірші «Останнє напуття» (1914), одному з найтрагічніших у Блоку, — вірші про смерть і безвихідність існування — поет говорить про тім єдиний, що виводить із «осоружного «кола буття», проливає в душу мир і спокій Це «єдине» — Росія …ще лісу, галявини, И путівці, і шосе, Наша російська дорога, Наші росіяни тумани, Наші шелести у вівсі… Блок створив особливий поетичний образ Батьківщини. Це образ красуні жінки, коханій, нареченої. Її лик світлий, «світлий назавжди», вона зберігає первісну чистоту душі поета.
Це жінка із прекрасними рисами, «розбійною красою», зав’язана в «плат візерунковий до брів». ПРО, Русь моя! Дружина моя! До болю Нам ясний довгий шлях!..
И немає кінця! Вона ніколи не пропаде й не сгинет, з нею «неможливе можливо» — вона веде на вічний бій, перед нею лежить довгий шлях Виходжу я в шлях, відкритий поглядам, Вітер гне пружні кущі, Битий камінь ліг по косогорах, Жовтої глини вбогі шари Розгулялася осінь у мокрих долах, Оголила цвинтаря землі, На кущах горобин у проїзних селах Червоний колір зарозвівається видали От воно, мої веселощі, танцює И дзенькає, дзенькає, у кущах пропавши! И вдалині, удалині заклично махає Твій візерунковий, твій кольоровий рукав Неосяжні простори, пісні вітрові, дороги далекі, трійки відважні, дали мрячні, «неба прояснений край серед димних плям» — така прекрасна, неповторна блоковская Росія. Її він любив, чекав для неї змін, сподівався, що із приходом 1917 року світло здолає тьму, і задихнувся від гнітючої вульгарності, від реальності, так не схожої на нього мрію