Твір по літературі: Чацкий і молчалин. «Горе від розуму» Грибоєдова — соціально-політична реалисти-ческая комедія, «один із самих злободенних добутків російської літератури». Комедія «Гоу» була написана в 20-ие роки XIXого століття, коли після Вітчизняної війни 1812 року в російському суспільстві відбувалися зміни, коли серед прогресивно настроєного дворян-ства назрівало невдоволення існуючими порядками. Автор розкриває зміст головного конфлікту епохи: зіткнення «століття нинішнього» і «століття минулого», що не бажає здавати свої позиції. АСГ протиставив головного героя іншим дійству-ющим особам, представникам консервативної частини суспільства. На це вказував сам автор, роз’ясняючи основний зміст своєї комедії: «У моїй п’єсі 25 дурнів на одну розсудливу людину». Роль Олександра Андрійовича Чацкого — головна роль у комедії.
Серед «двадцяти п’яти дурнів» велике значення має Олексій Степанович Молчалин. Чацкий і Молчалин — це не тільки сценічні персонажі, які сприяють розвитку дії, але й соціальні типи. Чацкий і Молчалин приблизно одного віку, у всім іншому вони різко відрізняються друг від друга. Вони протистоять один одному, і це протистояння проявляється як у любовному, так і в суспільному конфліктах. Чацкий талановитий, «його мовлення кипить розумом, дотепністю», вона завжди говорить те, що думає, «у нього є й серце, і притім він бездоганно чесний». «Таланти» же Молчалина складаються в «помірності й акуратності». За маскою безсловесного, скромного, тихого, послужливого секретаря Фамусова ховається беспринцип-ний кар’єрист, безсердечний і лицемірний егоїст. Чацкий походить зі шляхетної сім’ї. Він потомствений дворянин і одержав гарне утворення.
Олександр Андреич має багатий життєвий досвід, він багато подорожував, жив як у селі, так і за кордоном. Чацкий називає «нинішнє століття» століттям освіти й усіляко вихваляє тягу до знань, наукам і мистецтвам, «високим і прекрасним». Безрідний міщанин Молчалин, імовірно, виховується гірше Чацкого. І якби не Фамусов, довелося б Молчалину «коптіти у Твері», тобто служити з мінімальним жалуванням і майже без усякої можливості просунутися. Однак Молчалин «успадкував» від батька один дуже «коштовний» рада: Мені заповів батько: По-перше, догоджати всім людям без изъятья — Хазяїнові, де доведется жити, Начальникові, з ким буду я служити, Слузі його, що чистить плаття, Швейцарові, двірникові, для избежанья зла, Собаці двірника, щоб ласкаво була. Для Молчалина неможливо представити вдале життя без просування по службі. Кар’єру для нього — це самий короткий і легкий шлях до почестей і знатності. Служба в нього асоціюється не з почуттям боргу перед батьківщиною, а з нагородами й чинами. Так, Олексій Степанович Молчалин одержав уже «три награжденья» і дворянський титули.
Чацкий не вимагає «ні місць, ні продвиженья в чин». Він готовий служити по велінню боргу, «служити справі»: Служити б рад, прислужуватися нудно. Чацкий, володіючи декабристким світоглядом, виступає в комедії як безкомпромісний борець із поміщицько-самодержавним ладом. Сенс життя Молчалина полягає в тому, щоб «і награжденья брати й весело пожити». Відношення до любові в героїв також протилежно. Чацкий любить Софію чисто, щиро. Адже тільки заради її він приїхав у патріархальну Москву. Молчалин не здатний на глибоке й искреннее почуття: И от коханця я приймаю вид В угодность дочки такої людини… Софію він любить «за посадою», Лізу — «від нудьги».
Любов для нього — ще один засіб для досягнення своїх низинних цілей. Олександр Андреич — вольнолю-бивий герой. Він не зважає на думку світла, ні від кого не залежить, він не надає великого значення зв’язкам у суспільстві, заступництво йому не потрібно. ПРО «тузи» Чацкий безбоязно говорить те, що думає. Якщо «пустейшего людини» в «фамусовском суспільстві» «ставлять у зразок», то це для Чацкого зовсім нічого не значить. Фома Хомич як був, так і залишиться для Олександра Андреича «одним із самих безглуздих», а владна й могутня Тетяна Юріївна — «нісенітної». Більше того, Чацкий буде з жаром викривати станові забобони консервативного дворянства.
У цьому состоитглавное розходження між Чацким і Молчалиним. Молчалин твердо треба «заповіту» батька: Там моську вчасно погладить! Отут у пору картку втре! Але це прагнення всім догоджати має для нього й негативну сторону. Молчалин, може, і радий би був висловлювати свою думку, але не може. Він говорить: «У мої лета не повинне сміти своє судження мати». Залежати від інших для нього необхідність.
У моральному відношенні Чацкий, безперечно, набагато богаче Молчалина. Чацкий не приймає Молчалина всерйоз, не бачить у ньому гідного суперника, для нього Молчалин — повне нич-тожество, «жалчайшее созданье». Але й Молчалин має за ніщо Чацкого, що у його очах звичайний невдаха. Чацкий недооцінив Молчалина, а Молчалин зовсім не зрозумів світогляду Чацкого. Чацкий — нова людина. На його шляху коштує «фамусовское загальз-тво», але більше сильн і живучим виявляються Молчалини. » Мовчачи-Ліни блаженствують на світі!
» Ці слова Чацкого виявилися пророчими: Молчалини вічні. Але такі героїчні особистості, як Чацкий, завжди будуть з’являтися при різкій зміні одного століття іншим. І це свідчить про справжній «бессмертности» комедії. Чацкий зазнає поразки, але в моральному плані залишається переможцем Чацкий, наділений темпераментом і живим розумом, активно веде боротьбу з фамусовским суспільством, але він не бачить свого головного супротивника — Молчалина. Головний герой не здатний поставитися до нього і його «здатностям» всерйоз, але насправді це «жалчайшее созданье» не так вуж мізерно. За час його відсутності він зайняв місце в серце Софії. Кинуті Чацким слова — «Молчалини блаженствують на світі» — виявилися пророчими.
Саме люди цього типу, ідеал яких «і награжденья брати, і весело пожити», стануть, на думку головного героя, на вершину суспільства тому, що влада цінує «помірність і акуратність», а також «безсловесних». Розум, хитрість, спритність, уміння знайти «ключ» до кожної впливової людини — головні ка чества Мовчазна. Його погляди на життя протилежні ідеалам Чацкого. Цим Молчалин подібний фамусовскому суспільству. За три роки відсутності Чацкого він домігся неймовірних успіхів. Невідомий, безрідний міщанин одержав чин асессора й став коханим Софії. Рассчетливо й холодно він набирає силу, не зупиняючись ні перед чим, навіть перед обманом беззахисної дівчини.
Він готовий винести будь-які приниження в боротьбі за владу. Ніхто не може встати в нього на шляху Чацкий не тільки відкидає застарілі форми життя, але й призиває всіх це робити. Головний герой — людин небайдужий, діяльний, мені навіть здається, що він типовий представник декабристів. Він нехтує низькопоклонництво, пристрасть до чинів, щиросердечну порожнечу. Мовлення його кипить розумом, дотепністю. Він чесний, зі здоровим почуттям гумору людина, що бачить недоліки інших і відкрита їх висміює, нікого не боячись. Все це шляхетність протилежно якостям Молчалина.
Цим добутком автор призиває боротися з такими людьми, як Молчалин і Фамусов. Мені здається, що такі люди існують і сьогодні, тому що дуже важко «розгадати» їхні брехливі натури й вони завжди знаходять «слабких» людей, якими можна командувати. Із цього треба, що фамусов-ское й молчалинское суспільство росте й розвивається Комедія Грибоєдова «Горе від розуму» — видатний добуток росіянці й світової драматургії. Автор ставить і дозволяє важливі для його часу проблеми: про державну службу, про патріотизм, про людські взаємини. Він показує горе розумної людини, змушеного жити в далекому йому суспільстві Головний герой комедії — Олександр Андрійович Чацкий.
Це молодий, утворений дворянин. Він шляхетний, чесний, розумний. Його вражають порожнеча й вульгарність життя московського суспільства. Головний герой викриває його пороки: низькопоклонство перед вищестоящими, раболіпство й догідництво. Чацкий хоче служити Батьківщині, а не якимсь «особам»: «Служити б рад, прислужуватися нудно». Він засуджує московських дворян, що прагнуть «набрати вчителів полиці, числом поболее, ценою подешевше». У цьому суспільстві Чацкий — чужа людина.
Він виявився борцем-одинаком. Змучений цією боротьбою, він їде: Геть із Москви! сюди я більше не їздець Біжу, не оглянуся, піду шукати по світлу, Де ображеному є почуттю куточок!.. Карету мені, карету! А що ж Молчалин? Молчалин молодий, він ровесник Чацкого, але повна його протилежність. Безрідний і бедний, він з’явився в Москву з єдиною метою — зробити кар’єру. Для цього, він уважає, всі засоби гарні. У нього навіть є своя теорія кар’єризму, що заповів йому батько: усім догоджати, бути «помірн і акуратним», не мати своєї власної думки.
Зовнішні манери Молчалина ніяк не відповідають його внутрішнім якостям. Саме це й уводить багатьох в оману. Усі бачать у ньому приємного парубка. Не розглянула його й Софія, повіривши його словам про любов, а Молчалин низько неї обманює. Коли його обман був виявлений, він плазував перед Софією на колінах, але не тому, що почував себе винуватим, а тому, що боявся втратити «тепле місце». У Молчалина немає за душею нічого, крім холодного розрахунку.
І, я думаю, він досягне своєї мети у фамусовском суспільстві. Чацкий прав: А втім, він дійде до ступенів відомих, Адже нині люблять безсловесних Образ Молчалина став загальним. Про поширеність цього образа говорив ще Чацкий: Молчалини блаженствують на світлі «Горе від розуму» — комедія, у якій знайшли відбиття багато людських типів, які завжди існували й, переходячи зі століття в століття, існують зараз.