ГУБИЕВА Н. А.,
Новопавловская середня школа,
Акбулакский район,
Оренбурзька область
ЦІЛЬ: розкрити перед учнями особливості тої епохи, коли жив і працював Н. А. Некрасов, охарактеризувати його добутку, написані про народ і для народу, викликати емоційний відгук на нього вірші
ХІД УРОКУ
Слово вчителя
Ми з вами закінчили роботу з вивчення роману Н. Г. Чернишевського «Що робити?». чи Помітили ви, що в ньому згадується ім’я Некрасова як автора поеми «Коробейники», звучить «Пісня Еремушке», Верочка виконує романс «Трійка» на вірші великого російського поета. Таким чином, Чернишевський указує нам, до кого потрібно звернутися для більше повної характеристики підйому революційного звільнення. Сьогодні ми ще раз перегорнемо сторінки дивної некрасовской поезії, повній ненависті до гнобителів і величезної любові й співчуття до простого народу
Повідомляю мету нашого уроку
Ім’я Н. А. Некрасова вам, звичайно ж, відомо. На сьогоднішньому уроці ми довідаємося ті вірші поета, які ввійшли в скарбницю російської класичної поезії. Урок буде проведений у формі лекції — ви будете допомагати мені й одночасно працювати в робочих зошитах, становлячи хронологічну таблицю життя й творчості великого поета, виразно читати вірші, розповідати про ту епоху, що формувала особистість Н. А. Некрасова. На нашім сьогоднішньому уроці присутні незвичайні люди: історик (цю роль виконує учениця) і біографи (цю роль виконують учень і учениця).
Оформляємо сторінку в робочому зошиті
Микола Олексійович Некрасов (28/ XI-1821 — 27/ XII-1877)
Запишемо план уроку й епіграф:
1. Епоха, що визначила характер творчості Н. А. Некрасова
2. Муза помсти й суму
3. Зустріч із В. Г. Бєлінським
4. Декабристська тема в поезії Н. А. Некрасова
5. «Кому на Русі жити добре» — народна поема
Епіграфом до нашої сьогоднішньої розмови взяті слова із широко відомого вірша Н. А. Некрасова «Елегія». Поет писав про ці вірші: «Це самі мої задушевні й улюблені з написаних мною в останні роки».
Читання «Елегії» (1874) учнями
Учитель
Записуємо епіграф:
Я ліру присвятив народу своєму…
Бути може, я вмру, невідомий йому,
Але я йому служив — і серцем я спокійний…
Історична довідка. (Говорить учениця, що виконує роль історика на уроці).
Отже, друга половина XIX століття. Епоха, у яку почалася літературна діяльність Некрасова, цілком визначила характер його творчості. Мистецтво, особистісне самовираження йшло на другий план. На першому плані виявилися проблеми соціальні. Від художника слова була потрібна соціальна користь доступність, простота. Серед проблем, якими в той час була багата Росія, найгострішої, давним-давно назрілої була необхідність звільнення народу від кріпосної залежності. Тут переплелися й моральний, і соціальний, і економічний аспекти. Вузол затягався усе тугіше й гальмував розвиток змученої країни. Уряд ніяк не зважувався на проведення демократичних реформ, і «нові люди» бачили сенс свого життя в тім, щоб цієї реформи домогтися. Ціле покоління нових людей, демократів відчули своє історичне призначення. Їхня молодість довелася на похмурий миколаївський час, і смерть Миколи I уже сама по собі стала для них звільненням, вірою в те, що зміни не за горами. Вони були нескінченно раді самої можливості зробити щось для свого народу, трудитися на благо націй було для них щастям
Учитель
Такий ідеал обрав собі Некрасов
Він був людиною одержимим, жагучим. Все життя віддав служінню гуманістичній ідеї, взяв на себе роль народного захисника — і це стало його «довічним амплуа».
Становимо хронологічну таблицю по ходу оповідання учнів-біографів
Рік Подія
28 листопада 1821 Народився Н. А. Некрасов
1838 Відправляється в Петербург
1840 Перший збірник віршів «Мрії й звуки»
1847 У руки Некрасова переходить журнал «Сучасник»
1856 Виходить у світло новий збірник віршів. Вступ до нього — «Поет і громадянин».
1859 «Пісня Еремушке»
1861 «Коробейники»
1866 Поема «Мороз, Червоний ніс»
1870 Некрасов починає поему «Кому на Русі жити добре»
1870 Поема «Дідусь»
1871-1872 Поема «Російські жінки»»
1875 Поема «Сучасники»
1877 Збірник віршів «Останні пісні»
27 грудня 1877 Некрасов умер у м. Петербурзі
Читання вірша «Батьківщина» (1846) ученицею
Доповнення вчителя
Була осінь, кепська, холодна осінь, що пронизує до костей… На ньому була погана шинелишка й саржеві панталони. Горі так дошкулило його, що він закрив особу руками й плакав. Раптом чує кроки. Дивиться — жебрак із хлопчиком. «Подайте, Христа заради», — простягнув хлопчик, звертаючись до Некрасова. Він не зібрався ще з думками, що сказати, як старий штовхнув хлопчика:
— Що ти? Не бачиш хіба, він сам до ранку оклякне. Эх, голова! Чого ти тут? — продовжував старий
— Нічого, — відповідав Некрасов
— Нічого, ишь гордий! Притулку ні, видно. Підемо снами.
— Не піду. Залишіть мене
— Ну, не ламайся. Оклякнеш, говорю. Підемо з нами, не бойсь, не скривдимо
Робити нема чого. Некрасов пішов. Прийшли вони на 17-ю лінію Васильевского острова. Тепер цього місця не довідаєшся, усе забудовано. А тоді був один дерев’яний домишко із забором, а навкруги пустир. Увійшли вони в більшу кімнату, повну жебраками, бабами й дітьми. В одному куті грали в три місця. Старий підвів його киграющим.
— От грамотний, — сказав він, — а притулитися нікуди.
— Дайте йому горілки, змерзнув весь
Некрасов випив полрюмки. Одна баба постелила йому постіль, підклала під голову подушечку. Міцно й добре заснув він. Коли прокинувся, у кімнаті нікого не було, крім баби. Вона звернулася до нього: «Напиши мені атестат, а те без нього погано!» Він написав і одержав 15 копійок
— З ними пішов розживатися, — сказав Некрасов
«Петербурзькими митарствами» називають звичайно цей період у житті Некрасова. І справді, невдач був багато: провал на іспитах в університет, невдача першого збірника наслідувальних, учнівських віршів «Мрії й звуки» (1840), напівголодне існування, нарешті, «поденна» чорнова робота в столичних журналах, робота заради шматка хліба, що не приносила часом ніякого морального задоволення. Але одночасно формувався стійкий і мужній характер: «ходіння по борошнах» і загартувало поета, і відкрило перед ним життя петербурзьких низів, життя тих же мужиків, тільки не в сільському, а в міському побуті. У пошуках заробітку частенько приходив Некрасов на Сінну площу, де збирався простий люд: торгували своїми виробами мастеровие, продавали овочі й молочні продукти селяни з околишніх сіл і сіл. За копійчану плату писав майбутній поет неписьменним мужикам прохання й скарги й одночасно прислухався до народної поголоски, дізнавався таємні думки й почуття, що бродили в розумах і серцях трудової Росії. З нагромадженням життєвих вражень ішло нагромадження літературних сил, що опираються на глибоке розуміння суспільної несправедливості
Читання ученицею вірша «Учорашній день у годині шостому» (1848).
Учитель
У ці роки відбулася зустріч із А. Я. Панаєвій, що освітила його життя незвичайним світлом і теплом. Назавжди головною метою некрасовской музи, богині поетичного мистецтва, стане доля російської жінки. Причому різних соціальних шарів. Зокрема — жінки-селянки
Учениця читає «У повному розпалі жнива сільська»
Тему жіночої частки продовжує ще один відомий вірш Некрасова, що стало, згодом одним із самих улюблених революційною молоддю романсів
Звучить запис пісні «Трійка», (можна додати з тексту продовження вірша).
Біля цього часу Некрасов познайомився й близько зійшовся з великим російським критиком, революційним демократом Бєлінським, що полюбив юного поета за його непримиренну ненависть до народних ворогів. Бєлінський подовгу розмовляв з ним і відкрив йому ока на все зл і мерзенне, що відбувалося навколо. Некрасов зрозумів, що пограбування трудящих є многовечная система, узаконена державним ладом. Йому стало ясно, що все благополуччя «сильних і ситих» засновано на експлуатації мільйонів людей, закабалених і кріпосниками-поміщиками, і буржуазією, що народжується в країні. Памятуя про тяжкі враження дитинства, він під впливом Бєлінського остаточно вирішив віддати все своє життя, весь свій гарячий талант на боротьбу із цим нелюдським порядком речей