«Ясно пригадую, — розповідав згодом Некрасов, — як ми з ним удвох годин до двох ночі розмовляли про літературу й про різні інші предмети. Після цього я завжди довго бродив по спустілих вулицях у якімсь збудженому настрої, стільки для мене нового у висловлених думках. Моя зустріч із Бєлінським була для мене порятунком».
Бєлінський жадав від сучасних письменників правдивого, реалістичного зображення російської дійсності. Творчість Некрасова цілком відповідало цим вимогам. Під впливом Бєлінського він звернувся до реальних сюжетів, підказаним йому справжнім життям; став писати простіше, без усяких прикрас, про самих, здавалося б, повсякденних, пересічних явищах життя, і тоді в ньому глибоко виявився його свіжий, багатобічний і правдивий талант
Некрасов завжди з розчуленням говорив про полум’яний патріотизм Бєлінського. У своїй поемі «Нещасні» він, як припускають дослідники, відтворив ті натхненні мовлення про батьківщину, які чув від Бєлінського:
Він не жалував, що ми не німці,
Він говорив: «Багато в чому нас
Випередили іноземці
Але ми наздоженемо в добру годину!
Лише Бог допоміг би російських грудей,
Зітхнути ширше, повольней —
Покаже Русь, що є в ній люди,
Що є прийдешнє в їй».
Некрасов цілком розділяв цю віру Бєлінського в чудотворні сили народу, у величезність його майбутніх історичних доль. Не раз повторював він у віршах, що російський народ-богатир, що він грудьми проб’ється до бажаного щастя й що служіння народу є патріотичний борг кожного:
Іди у вогонь за честь вітчизни
За убежденья, за любов…
Іди й гинь бездоганно.
Умреш недарма — справа міцна,
Коли під ним струменіє кров…
Бєлінський перший розбудив цю революційну свідомість у Некрасові. Поет до кінця життя залишився вдячний учителеві й завжди згадував ті уроки, які одержав від нього:
Ти нас гуманно мислити навчив,
Ледь ль не перший згадав онароде.
Ледь ль не перший ти заговорив
Про рівність, про братерство, про волю…
Разом з Бєлінським Некрасов стає організатором літературної справи. Видає дві книги — «Фізіологія Петербурга» і «Петербурзький збірник». З 1847 року в руки Некрасова переходить журнал «Сучасник», заснований Пушкіним, що потьмянів після його смерті й заново відроджений. У ньому друкуються И. С. Тургенєв, Л. Н. Толстой, Н. Г. Чернишевський, Н. А. Добролюбов, Ф. М. Достоєвський, И. А. Гончарів, Г. И. Успенський
Некрасов зважується на видання збірника своїх віршів, що виходить у світло в 1856 році. Збірник відкриває вірш «Поет і громадянин» (1856), що призивав поета до високого суспільного служіння
Читання учнем уривка з вірша «Поет і громадянин».
Учитель
Збірник складається із чотирьох розділів: вірші про життя народу; сатира на його гнобителів; поема «Сашко»; вірші про дружбу й любов
Усередині кожного розділу вірші розташовуються в строгій послідовності. Одне з перших — «У дорозі»…
Читання вірша учнем
Учитель
Що ви малювали у своїй уяві, коли слухали цю типову для того часу історію?
Мовлення мужика простувате, груба. Але це індивідуальний портрет героя. Прочитавши вірш, Бєлінський у глибокому хвилюванні викликнув: «Так чи знаєте ви, що ви поет і поет щирий?» Сучасник Некрасова Тютчев, помнете, писав:
Розумом Росію не зрозуміти
Аршином загальним не виміряти
У їй особлива стать,
У Росію можна тільки вірити
… Некрасов же намагався зрозуміти Росію народну розумом, відчути серцем, а тому й віра в майбутнє народу ніколи не була сліпою. Він дивився на мир народними очами. У другому розділі Некрасов виступає як своєрідний сатиричний поет, дуже точно зображуючи дрібні й подленькие душі. Такі, як у вірші 1847 року «Моральна людина».
(Читання вірша вчителем.)
У третьому розділі — поема «Сашко». Духовна сила людини, за твердженням Некрасова, харчується кревними зв’язками його Сродиной.
(Читання уривка учнями.)
Оригінальним поетом виступив Некрасов у четвертому розділі поетичного збірника 1856 року. По-новому він став писати про любов. Поетизуючи зліт любові, він не обійшов і ту «прозу», що часто зустрічається вжизни.
(Читання вірша « нареченій, ЩоВорожить,».)
1859 рік. Некрасов пише «Пісню Еремушке», що стала гімном декількох поколінь російської революційної молоді
Уривок з «Пісні…» читає учениця
Учитель доповнюється
«Пісня…» дуже незабаром стала одним з любимейших і популярнейших віршів молоді. «Пісня Еремушке» оголошувала раз у раз рекреаційні зали нової жіночої школи; цей вірш містило в такій доступній формі правила нової життєвої мудрості. «Життя вільним враженням душу вільну віддай», — починала, бувало, одна, сама жвава з нас, і негайно перебували інші, які продовжували: «Людським прагненням у ній прокинутися не заважай…» «Неприборкану, дику до лютої підлості ворожнечу», — декламували трохи що дружно обійнялися між собою дівчинок. «І доручення велику до безкорисливої праці», — якось особливо лагідно й ніжно продовжували інші. І незабаром збиралася ціла юрба дівчинок, «з’єднана» «Пісень Еремушке», що була в повному розумінні слова нашею ходячею песнею!» — згадує Е. Литвинова
В 1862 році поет створює «Лицар на годину», де передає своє розуміння призначення поета. Згадуючи матір, він просить у неї сили вийти на «правий» шлях, на дорогу тернисту. (Читання уривка з вірша ученицею.) В 1861 році Некрасов створює поему-подорож «Коробейники»: бродять по сільських просторах старий Тихонич і молодий його помічник Ванька, мужики-коробейники, сільські торговці. Перед їхнім поглядом проходять строкаті картини російського життя дореформеного часу. Сюжет дороги перетворює поему в широкий огляд російської дійсності. Головне достоїнство «Коробейників» — непідроблені народності. Не випадково перший розділ поеми став народних пісень
Звучить запис пісні «Коробушка» у виконанні Червонопрапорного ансамблю пісні й танці
Учитель
Але видавав він і вірші ліберально^-угодницькі. У вірші «Умру я незабаром…» поет з гіркотою й болем говорить про їх, написаних «неверною рукою…»
Рік 1861. У Росії — селянська реформа
Учениця-«історик» дає історичну довідку
Законопроект про звільнення селян був підписаний Олександром II 19 лютого 1861 року. Оприлюднено він був 5 березня. Це була несправедлива, грабіжницька реформа, що розорила мільйони селянських сімей. Селяни одержали особисту волю, перестали бути кріпаками, одержали цивільні права, однак уряд зробив всі, щоб утруднити селянам користування «дарованими правами», влада поміщика тяжів над селянами. Збереглися поміщицькі землеволодіння, оброк і панщина, рекрутчина, політичне безправ’я селян
Учитель
У ці роки поет приступає до великої поеми про народ, виконаної світлої віри й доброї надії, — «Мороз, Червоний ніс».
До початку 70-х років наступає епоха нового революційного підйому
В 1869 році виникає задум поеми «Дідусь», де Некрасов хоче нагадати молоді про їхні справи, про долю першого покоління борців за волю дворянських революціонерів-декабристів
Історична довідка дається ученицею
14 грудня 1825 рік. У цей день новим імператором став Микола I. Офіцери — учасники таємного суспільства, що ввійшли в історію під ім’ям декабристів, вивели на Сенатську площу Петербурга військові частини. На площі перебувало більше трьох тисяч військових. Тут же зібралися величезні юрби народу. Цар жорстоко розправився з повсталими дворянами. П’ять чоловік були страчені, багато хто заслані в Сибір. Чого ж хотіли декабристи? Вийшовши на площу, вони хотіли домогтися звільнення селян від кріпосної залежності, її вони вважали найбільшим злом для Росії