Час природне й час історичне в романі М. А. Шолохова «Тихий Дон» Тихий Дон Шолохов М. А

Час природне й час історичне в романі М. А. Шолохова «Тихий Дон» Час природне й час історичне в романі М. А. Шолохова «Тихий Дон» Причини пов’язані з особливим положенням, що займало козацтво в російської історії. Перше літописне згадування козаків ставиться до 1549 року: випадні, а те й просто вільні мужики збиралися в дружин, селилися, як правило, на окраїнних землях Русі, жили набігами на суміжні землі, збирали данина з купців, нікому, крім своїх отаманів не підкорялися й довгий час навіть не мали сімей Таким чином, революції практично нема чого було дати козакам: здебільшого в землі вони недоліку не знали, скривдженими владою себе не почували — навпаки, вірою й правдою готові були їй служити. Дійсно, кріпосного права козаки не знали, в основному чесною працею наживали свій стан, хіба що використовували найманих робітників (як, сім’я Коршунових у романі), та й то багато хто справлялися самотужки (як сім’я, Мелехових), так що ні визискувачами, ні експлуатованими бути не могли.

Усе, що потрібно було козакові, це можливість спокійно займатися своєю головною справою — трудитися на землі. Однак це виявилося неможливо. Сама історія козацтва привела до того, що всякий козак виступав як би у двох іпостасях. З одного боку, він землепашец — людин, що живе в гармонії із природою й годується від її плодів Рік у рік у житті селянина повторюються ті самі події: оранка, сівба, жнива й збір урожаю. Цей природою заведений порядок змушує людини звикати до розміряного ритму природних циклів. Будь-яка подія, що вторгається в природний порядок сприймається як порушення й переживається дуже болісно. Однак козак, на відміну від звичайного селянина, готовий до переміняючи: військові збори або походи відривають його від землі, виривають із природного циклу, занурюючи в стихію історичний час. Ці дві іпостасі козака — хлібороба й воїна — і обумовили собою трагічну долю козацтва в роки революції й Громадянської війни. Образно говорячи, зштовхнувшись, природний і історичний час у романі закручується в спіраль, що зберігає ознаки й повторюваності, і необоротності.

Проходить ця спіраль у романі через хутір Татарський. Вісім разів вертається Григорій Мелехов у рідний курінь і майже щораз зауважує зміни в укладі будинку й усього хутора. По суті справи, життя більшості головних героїв роману (Ксенії й Наталі, Митьки Коршунова й Ведмедика Кошового) являє собою історію їхнього відходу й повернення назад, додому. Повернувшись, вони бачать зміни, що поволі підточують віковий уклад козачого життя.